Загострення міжнародних відносин напередодні світової війни

Після оформлення двох ворожих блоків учасники кожного з них були переконані у своїй перевазі і не боялися довести це на практиці. До війни міг би привести, наприклад, конфлікт через Марокко. Англійці ще в 1904 р дали згоду на захоплення Марокко французами. А в 1906 р на міжнародній конференції, всупереч протестам Німеччини, було вирішено, що Марокко відкрито для «економічного освоєння» будь-якими державами. І все ж деякі переваги були визнані за Францією та Іспанією.
Французи визнали це рішення недостатнім і незабаром окупували майже всю країну. У березні 1912 Франція оголосила Марокко своїм протекторатом. Частина півночі Марокко зайняли іспанці, також встановили там протекторат. Але німці ще до цього спробували захопити южномарокканскій порт Агадір. У липні 1911 вони направили туди канонерського човна «Пантера», а слідом – легкий крейсер «Берлін». Цей конфлікт ледь не привів до зіткнення Німеччини та Франції. А в нього, зрозуміло, виявилися б втягнуті і їх союзники. Тому Великобританія поспішила зіграти роль посередника. У підсумку Німеччина від претензій на Марокко відмовилася. «В обмін» німці отримали невелику частину Французького Конго (на заході Африки).
Особлива ж небезпека виходила від конфліктів на Балканах, як і раніше вважалися «пороховою бочкою Європи». Саме там наростали непримиренні протиріччя Росії та Австро-Угорщини: кожна з імперій претендувала на роль «господарки Балкан». У 1908 р Австро-Угорщина приєднала до себе територію Боснії і Герцеговини. Все активніше ворогували між собою і молоді балканські держави. Залишався у них і загальний традиційний противник – Туреччина.

У 1911-1912 рр. Туреччина зазнала поразки у війні з Італією через Тріполі (суч. Лівія). Цим вирішили скористатися Болгарія, Сербія, Греція і Чорногорія. Оформивши Балканський союз, вони оголосили Туреччині війну (жовтень 1912) і в лічені дні розгромили її армію. За умовами миру, підписаного в травні 1913, основна частина відбитих у османів територій дісталася Болгарії.
Однак з різким посиленням Болгарії не побажали змиритися її сусіди, особливо серби. Буквально наступного дня після підписання миру з турками Сербія і Греція уклали союз. Незабаром до них приєдналася і Румунія, що також претендувала на частину болгарських земель. Болгари не стали чекати нападу. 29 червня 1913 вони першими атакували Сербію і Грецію. Так, через неповний місяць після закінчення першої спалахнула друга Балканська війна.

Уважно вивчіть по картах територіальні зміни на Балканах в результаті двох Балканських воєн. Яка країна (країни) за підсумками цих воєн отримала (отримали) найбільші переваги, а хто опинився в програші?
Шанси болгар здавалися переважно. Але на боці їхніх супротивників раптово виступила Туреччина, швидко отбівшая у Болгарії частину своїх колишніх земель. Болгарам хотіли допомогти австрійці, але Німеччина втримала їх від цього кроку. Адже тоді за сербів могла б заступитися покровительствовавшие їм Росія, що неминуче призвело б до «великої» війні. У підсумку Болгарія вже через місяць після початку війни була розбита і запросила світу.

Мирний договір був підписаний 10 серпня в Бухаресті. Всі противники Болгарії збільшили свої території. А Болгарія позбулася не тільки отриманих в результаті першої Балканської війни земель, але й частини споконвічних. Так розвалився єдиний слов’яно-грецький блок на Балканах, тяжіли до Росії. Болгари ж зблизилися зі своїми одвічними супротивниками – турками, а також з Німеччиною і Австро-Угорщиною.
Підведемо підсумки
В кінці XIX – початку XX ст. міжнародна обстановка загострилася. Прагнення провідних держав зміцнити і розширити сфери свого впливу призвело до формування ворожих військово-політичних блоків (спілок). У Європі до початку XX ст. виникло два потужних блоку – Троїстий союз і Антанта. Їх протистояння не раз призводило до конфліктів і в 1914 р стало причиною першої в історії людства світової війни.

Посилання на основну публікацію