1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Історія
  3. Язичництво слов’ян на Русі

Язичництво слов’ян на Русі

Язичництво – релігія, заснована на віруванні в декількох богів одночасно, а не в одного Бога-творця, як, наприклад, в християнстві.

Сам термін «язичництво» є не зовсім точним, так як включає в себе кілька понять. Сьогодні язичництво розуміється не стільки як релігія, скільки як сукупність релігійних і культурних переконань, а віру в декількох богів позначають як «тотемізм», «політеїзм» або «етнічна релігія».

Язичництво древніх слов’ян – це термін, який використовують для позначення комплексу релігійних і культурних поглядів на життя стародавніх слов’янських племен до того, як вони прийняли християнство і перейшли в нову віру. Існує думка, що сам термін щодо давньої релігійної і обрядової культури слов’ян відбувся не від поняття політеїзму (безлічі божеств), а від того, що стародавні племена, хоч і жили розрізнено, мали в основі одна мова. Так, Нестор-літописець у своїх записах говорить про ці племенах як про язичників, тобто тих хто має одну мову, спільне коріння. Пізніше цей термін поступово стали відносити до слов’янських релігійних переконань і вживати для позначення релігії.

Виникнення і розвиток язичництва на Русі

Слов’янське язичництво почало формуватися приблизно у 2-1-му тисячолітті до н.е. під впливом індоєвропейської культури, коли слов’яни стали з неї виділятися в самостійні племена. Переміщаючись і займаючи нові території, слов’яни знайомилися з культурою своїх сусідів і переймали у них певні риси. Так, саме індоєвропейська культура принесла в слов’янську міфологію образи бога грози, бога худоби і образ матері-землі. Чималий вплив на слов’янські племена надали і кельти, які також збагатили слов’янський пантеон і, крім того, принесли слов’янам саме поняття «бог», які раніше не використовувалося. Слов’янське язичництво має чимало спільного з германо-скандинавської культурою, звідти слов’яни взяли образ світового древа, драконів і багатьох інших божеств, які пізніше трансформувалися в залежності від умов проживання та особливостей слов’янської культури.

Після того як слов’янські племена сформувалися і почали активно заселяти нові території, йти один від одного і роз’єднуватися, трансформувалося і язичництво, в кожному племені з’явилися свої особливі ритуали, свої назви для богів і самі божества. Так, до 6-7-му ст. релігія східних слов’ян досить відчутно відрізнялася від релігії західних слов’ян.

Слід зазначити, що часто вірування верхівки суспільства сильно відрізнялися від вірувань нижчих шарів і те, у що вірили в великих містах і поселеннях, не завжди співпадало з переконаннями дрібних сіл.

З того моменту як слов’янські племена стали об’єднуватися, почало формуватися єдину централізовану державу, стали розвиватися зовнішні зв’язки слов’ян з Візантією, поступово язичництво початок зазнавати утисків, в старих віруваннях стали сумніватися, з’явилися навіть повчання проти язичництва. У підсумку після Хрещення Русі в 988 р, коли християнство стало офіційною релігією, слов’яни почали поступово відходити від старих традицій, хоча відносини язичництва і християнства були непрості. За деякими відомостями, на багатьох територіях язичництво зберігається до цих пір, а на Русі воно ще досить довго існувало, аж до 12-го ст.

Суть слов’янського язичництва

Хоча існує достатня кількість джерел, за якими можна судити про вірування слов’ян, важко сформувати єдину картину світу східнослов’янських язичників. Прийнято вважати, що суть слов’янського язичництва полягала у вірі в сили природи, які і визначали життя людини, управляли нею і вирішували долі. Звідси випливають і боги – повелителі стихій і природних явищ, матінка-земля. Крім вищого пантеону богів, у слов’ян були і більш дрібні божества – будинкові, русалки тощо. Дрібні божества і демони не чинили серйозного впливу на життя людини, але активно в ній брали участь. Слов’яни вірили в існування у людини душі, в небесне і підземне царство, в життя після смерті.

Слов’янське язичництво має чимало ритуалів, які пов’язані із взаємодією богів і людей. Богам поклонялися, у них просили захисту, заступництва, їм приносили жертви – найчастіше це була худоба. Немає точних відомостей про наявність людських жертвоприношень у язичницьких слов’ян.

Список слов’янських богів

Загальнослов’янські боги:

Мати – Сиру Земля – ​​головний жіночий образ, богиня родючості, їй поклонялися і просили гарного врожаю, гарного приплоду;
Перун – бог-громовержець, головний бог пантеону.

Інші боги східних слов’ян (називаються також пантеоном Володимира):

Велес – покровитель казок і поезії;

Волос – покровитель худоби;

Дажбог – сонячне божество, вважається предком всіх російських людей;

Мокоша – покровителька прядіння та ткацтва;

Рожаниці – божества, уособлюють долю;

Сварог – бог-коваль;

Сварожич – уособлення вогню;

Симаргл – вісник між небесами і землею;

Стрибог – божество, пов’язане з вітрами;

Хорс – уособлення сонця.

У слов’янських язичників існували також різні образи, які уособлювали ті чи інші явища природи, але не були божествами. До них можна віднести Масляну, Коляду, Купалу і ін. Опудала цих образів спалювалися під час свят і ритуалів.

Гоніння на язичників і кінець язичництва

Чим сильніше об’єднувалася Русь, чим більше вона нарощувала свою політичну міць і розширювала контакти з іншими, більш розвиненими державами, тим сильніше язичники піддавалися гонінням з боку прихильників християнства. Після того як відбулося Хрещення Русі, християнство стало не просто новою релігією, але новим образом думки, стало грати величезну політичну і суспільну роль. Язичники, які не хотіли приймати нову релігію (а таких було дуже багато), вступали у відкрите протистояння з християнами, однак останні робили все, щоб напоумити «варварів». Язичництво зберігалося до 12-го ст., Проте потім стало поступово згасати.

ПОДІЛИТИСЯ: