Японія на шляху модернізації

Завжди дуже цікаво вивчати досвід різних країн, які вже пройшли багато етапів на шляху до модернізації. Саме до такої відноситься і Японія, яка є успішним прикладом цього процесу. Модернізація дозволила цій країні перейти на самому початку: від наздоганяючого розвитку до моделі нормального поступального. Вона знайшла свій шлях і вже має право пропонувати його всьому світу, як позитивний і досить успішний приклад.

Для Японії шлях модернізації відбувався тричі: перший припав на другу половину дев’ятнадцятого століття, другий – середина двадцятого, а третій в дев’яності роки минулого століття. Головною особливістю цього процесу в Японії і його безпрецедентного успіху вважається її досить консервативний характер. Історіографи називали першу модернізацію «революцією Мейдзі». Цей процес був характерний тим, що в ньому не спостерігалося жодних серйозних криз ні в традиційних інститутах, ні в сільських громадах, що відзначалося на Заході. Японією був здійснений гігантський стрибок у розвитку економіки, вона перетворилася досить швидко в одну з найбільш провідних країн світу, (мається на увазі військово-економічне становище). Ця країна була настільки сильною, що зуміла здобути на самому початку двадцятого століття перемогу над нашою країною.

До другого етапу модернізації відноситься час, коли Японія була вражена під час Другої світової війни. Туди її втягнули представники військово-промислової еліти, які були пов’язані з фашистською Німеччиною. Тепер уже джерелами модернізації були не самі соціальні сили країни, але також значний вплив чинився американською окупаційною адміністрацією. Вона мала свої певні цілі, а саме:

– Ні в якому разі не дати можливості відродитися японському мілітаризму;
– Бажання бачити Японію в якості надійного союзника в протистоянні з комуністичним Китаєм і СРСР.

У новому варіанті модернізації, так відрізнявся від «реставрації Мейдзі», яскраво простежувався консервативний характер. Японія залишалася монархією, а для підкреслення спадкоємності були збережені деякі патріархальні звичаї, які були в японській глибинці. Під ці критерії підганялася вся виборча система, що і дозволило консервативної ЛДПЯ бути при владі майже п’ятдесят років. Але, поряд з цим, було очевидним руйнування військово-промислових монополій, які багато в чому визначали мілітаристський характер держави. Також стало більше цивільних прав і свобод людини, в цей час ввели парламентську політичну систему.

Визначальним впливом на економіку країни, залишалося як і раніше держава, в цьому бачиться її відмінність від англосаксонських і європейських демократій. Таке поєднання, як демократія і державний дирижизм стало справжнім мотором, який забезпечив безпрецедентне зростання в розвитку японської економіки.

Що стосується третього етапу, що наступив до кінця 1980 року, то в ті часи післявоєнна модель розвитку економіки вже була повністю вичерпана. Для виведення її з депресії довелося змінити всю політичну систему країни: що призвело до краху опозиції і відсторонення партії від влади. Завдяки цьому, відбулося і зміна економічної системи. Держава відмовилася від звичайного свого втручання в роботу корпорацій. Відбувається лібералізація і якийсь демонтаж таких систем, як: довічний найм, соціальної і навіть в клиентско-патронажних відносинах.

Японією успішно були застосовані всі найновіші досягнення, які були на той час у Європі. Вона змогла застосувати їх у себе, але не в дзеркальному відображенні, а тільки лише необхідні, щоб зміцнити свої сили. Скориставшись Європою немов сходами з крутими сходами, вона змогла піднятися на високий дах всього Далекого Сходу.

Посилання на основну публікацію