Художні особливості «Іліади» та «Одіссеї»

Образи гомерівських героїв до деякої міри статичні, тобто характери їх висвітлені дещо однобічно і залишаються незмінними від початку і до кінця дії поем «Іліада» і «Одіссея», хоча кожен персонаж має своє обличчя, відмінне від інших:

  • в Одіссеї підкреслюється спритність розуму;
  • в Агамемноні – гордовитість і владолюбство;
  • в Парісі – зніженість;
  • в Олені – краса;
  • в Пенелопі – мудрість і сталість дружини;
  • в Гекторі – мужність захисника свого міста і настрій приреченості, оскільки повинен загинути і він, і його батько, і його син, і сама Троя.

Однобічність у зображенні героїв обумовлена ​​тим, що більшість з них постає перед нами тільки в одній обстановці – в бою, де не можуть проявитися всі риси їх характерів. Певний виняток становить Ахілл, так як він показаний у відносинах з одним, і в битві з ворогом, і у сварці з Агамемноном, і в розмові зі старцем Пріамом, і в інших ситуаціях.

Що стосується розвитку характеру, то воно ще недоступно «Іліаді» і «Одіссеї» і взагалі літературі докласичного періоду Древньої Греції. Спроби такого зображення ми знаходимо лише наприкінці V ст. до н. е. в трагедіях Евріпіда.

Що ж стосується зображення психології героїв «Іліади» та «Одіссеї», їх внутрішніх імпульсів, то про них ми дізнаємося з їхньої поведінки і з їхніх слів; крім того, для зображення рухів душі Гомер використовує вельми своєрідний прийом: втручання богів. Наприклад, в I книзі «Іліади», коли Ахілл, будучи не в силах стерпіти образу, виймає меч, щоб напасти на Агамемнона, хтось ззаду раптом хапає його за волосся. Озирнувшись, він бачить Афіну, покровительку треків, яка не допускає вбивства.

Інший приклад. Афродіта повела Паріса з поля бою і наказала Олені, зійшла на міську стіну, повернутися додому. Олена обурюється на чоловіка, вважаючи, що він утік з поля бою і відмовляється повернутися до трусу. Але богиня любові загрожує їй, і Олена скоряється.

Цей прийом характерний для поем «Іліада» і «Одіссея» і, мабуть, покликаний підняти героїв, так як боги керують діями тільки гідних.

Зазвичай Гомер вдається до втручання богів, щоб пояснити важливу зміну в лінії поведінки, мотивування свідомого рішення, що прийшо на зміну миттєвому пориву.

Відсутність психологічних характеристик героїв «Іліади» та «Одіссеї» пояснюється частково завданнями жанру: епос, в основі якого лежить народна творчість, оповідає зазвичай про події, про справи якогось колективу, а окремою особистістю цікавиться мало. Тим часом психологічний аналіз – явище, пов’язане з інтересом, насамперед, до індивіда.

Боги Гомера антропоморфні: вони володіють усіма людськими слабкостями, а інший раз навіть пороками, не властивими героям «Іліади», відрізняючись від людей лише безсмертям і могутністю (та й то відносним, так як герої в боях іноді ранять богів), – в основному гомерівський Олімп побудований за зразком людського суспільства періоду родового ладу.

Стилістичні засоби, що використовуються в поемах «Іліаді» і «Одіссеї», свідчать про органічний зв’язок гомерівського епосу з його фольклорними витоками; по великій кількості епітетів поеми Гомера можуть зрівнятися тільки з творами народної творчості, де більша частина іменників супроводжується визначеннями. Тільки Ахілл в «Іліаді» наділений 46 епітетами. Серед епітетів поем «Іліади» та «Одіссеї» є велика кількість «постійних», тобто призначених для якого-небудь одного героя або предмета. Це теж – фольклорна риса. У слов’янських билинах, наприклад,

  • море – завжди синє,
  • руки – білі,
  • молодець – добрий,
  • дівиця – червона.

У Гомера:

  • море – багатошумне;
  • Зевс – хмарогонець;
  • Посейдон – землетрясець;
  • Аполлон – сріблолукий;
  • діви – тонколодижні;
  • Ахілл – найчастіше прудконогий;
  • Одіссей – хитромудрий;
  • Гектор – шлемоблищущій.

Очевидно, ці епітети (майже завжди прикрашають) склалися в поетичній мові задовго до створення «Іліади» та «Одіссеї», і Гомер користується ними нерідко як готовими штампами, погодившись часом не з сюжетною ситуацією, а з віршованим розміром. Ось чому Ахілл, наприклад, називається швидконогим навіть тоді, коли він сидить, а море багатошумне, коли воно спокійно.

До художнього прийому народної творчості сходить і велика кількість в поемах «Іліаді» і «Одіссеї» прямих промов: непряма мова їм не знайома. Іноді оповідання в «Іліаді» і «Одіссеї» все суцільно будується на довгих діалогах. За обсягом діалогічні частини набагато перевершують розповідні.

Часто герої Гомера виголошують промови, які лягли в основу грецького ораторського мистецтва.

Подробиця, детальність описів, характерні для «Іліади» та «Одіссеї», особливо проявляються в такому часто уживаному поетичному прийомі, як порівняння: гомерівські порівняння іноді настільки розгорнуті, що перетворюються як би в самостійні розповіді, відірвані від основної розповіді. Матеріалом для порівняння в поемах служать найчастіше природні явища:

  • тваринний і рослинний світ;
  • вітер;
  • дощ;
  • сніг і т. д.:

«Він кинувся як лев горожитель, Алка довго
М’яса і крові, який, душою відважною стремімий,
Хоче на загибель овець, в їх загін огороджений увірватися;
І, хоча перед огорожею пастирів сільських знаходить,
З бадьорими псами і списами стадо своє стерегущих,
Він, не зазнавши колись, не мислить бігти з огорожі;
Прянув у двір, викрадає вівцю, або сам під ударом
Падає перший, списом прободению з длани могутньої.
Так спрямовувала душа Сарпедона, подібного богу»

Іноді епічні порівняння поем «Іліади» та «Одіссеї» покликані створити ефект ретардації, тобто уповільнення ходу оповіді шляхом художнього відступу і відволікання уваги слухачів від основної теми.

«Іліаду» і «Одіссею» ріднять з фольклором і гіперболою: в XII книзі «Іліади» Гектор, атакуючи ворота, жбурляє в них такий камінь, який і два найсильніших чоловіка насилу підняли б важелями. Голос Ахілла, біжить визволити тіло Патрокла, звучить, як мідна труба, і т. п.

Про пісенно-народне походження поем Гомера свідчать також так звані епічні повтори: окремі вірші повторюються повністю або з невеликими відхиленнями, і таких віршів у «Іліаді» і «Одіссеї» налічується 9253; таким чином, вони складають третю частину всього епосу. Повтори широко застосовуються в усній народній творчості тому, що вони полегшують співакові імпровізацію. У той же час повтори – моменти відпочинку та послаблення уваги для слухачів. Повтори полегшують і сприйняття чутного. Наприклад, вірш з «Одіссеї»:

«Встала з мороку младая з перстами пурпурними Еос»

перемикав увагу аудиторії рапсода на події наступного дня, означаючи, що настав ранок.

Часто повторювана в «Іліаді» картина падіння воїна на полі битви нерідко виливається в формулу насилу валимо дроворубами дерева:

«Пал він, як падає дуб або тополя срібнолиста»

Іноді словесна формула покликана викликати уявлення про грім, який виникає при падінні одягненого в металеву зброю тіла:

«З шмом на землю він упав, і взгремелі на мертвому обладунки»

Коли боги в поемах Гомера сперечаються між собою, буває, що один каже другому:

«Що за слова в тебе з огорожі зубів злетіли!»

Оповідання ведеться в епічно безпристрасному тоні: в ньому немає ознак особистого інтересу Гомера; завдяки цьому створюється враження об’єктивності викладу подій.

Достаток в «Іліаді» і «Одіссеї» побутових деталей створює враження реалістичності описуваних картин, але це так званий стихійний, примітивний реалізм.

Наведені вище цитати з поем «Іліада» і «Одіссея» можуть дати уявлення про звучання гекзаметра – поетичного розміру, що додає трохи піднятий урочистий стиль епічному оповіданню.

Посилання на основну публікацію