Хозарський каганат і Волзька Булгарія

У середині VII ст. на території Східної Європи виникло перше тюркське держава – Хозарський каганат (давньотюркський титул «каган» прирівнювався до імператорського). Спочатку ця держава, що була спадкоємицею Західно-Тюркського каганату, займала прикаспійську частина Північного Кавказу і пониззя Волги. У період своєї найбільшої могутності (VIII-IX ст.) Влада Хазарії поширилася на Подонье, Приазов’ї, Криму. Їй платили данину деякі слов’янські племена.
У боротьбі з арабами каганат, прагнучи утвердитися в Закавказзі, виступав як союзник Візантії.
Столицею великого держави, населення якого займалося не тільки скотарством, але і землеробством, став розташований в дельті Волги торгове місто Ітіль. Торгівля по Волзі і Каспію приносила Хазарії великі доходи. У Итиле та інших містах можна було зустріти купців різних національностей, залежно від віри помолитися і в синагозі (правляча верхівка Хазарії сповідувала іудаїзм), і в християнській церкві, і в мусульманській мечеті.
Каганат постійно відбивав удари з боку кочівників. Але головним його суперником стало Давньоруська держава, розтрощивши Хозарський каганат в X ст.
Іншим тюркським державою в Східній Європі стала Волзька (або Волзько-Камська) Булгарія. Її заснували пішли з Приазов’я під натиском хозар болгарські племена (інша їх частина переселилася в пониззі Дунаю, де ними було утворено Старовинні-болгарське царство, а вони самі розчинилися серед слов’янських племен).

Основою господарства волзьких булгар було орне землеробство. У містах – торговельних центрах на східноєвропейських річкових шляхах (Волга, Кама, Ока) – процвітало ремесло. Спочатку Волзька Булгарія платила данину Хазарському каганату, але після його падіння знайшла повну самостійність. У 922 р державною релігією Волзької Булгарії став іслам.
Нащадками булгар вважають себе живуть зараз в Поволжі чуваші і казанські татари.
Підіб’ємо підсумки
В історичному розвитку Східної Європи проявилися риси, які відрізняють її від Західної Європи. Вони насамперед були пов’язані з роллю природно-географічного чинника. Віддаленість від морів і найдавніших центрів цивілізації, суворість клімату і слабка заселеність визначили багато в чому більш уповільнені темпи соціально-економічного розвитку.

Посилання на основну публікацію