Характеристика середньовічного права в Європі

Корінні народи Європи, які жили на території колись утвореної з них величезної Римської імперії, навіть після її падіння століттями зберігали свої звичаї в області права. Вони були усними і практично незмінними. Але з виникненням європейських держав і в зв’язку з присутністю римлян, давно мали письмово зафіксовані закони, ці народи змушені були теж приводити свої правові норми в більш цивілізований формат.

      Тоді в п’ятому – дев’ятому століттях в європейських королівствах стали з’являтися збірники законів, в яких були виписані покарання за найбільш поширені порушення і злочини. Їх називали «правдами»: «Салічна правда» у салічних франків, «Бургундська правда» у німецьких племен, «Саксонська правда» в саксонських землях Німеччини і т.д. Населення за цими законами було нерівноправним: за вбивство свого громадянина «Салічна правда», наприклад, присуджувала штраф в 200 солідів, в той час як вбивство римлянина каралося штрафом в сто солідів.

      З плином часу ці «правди» змінювалися за рахунок різних доповнень і поправок. Так сформувалася загальна королівське законодавство, в якому була особлива складова – капитулярии франкських королів. Візантійський імператор Юстиніан Перший розпорядився систематизувати римське право, в результаті з’явився багатотомний збірник, що одержав назву «Звід цивільного права» (дванадцяте століття). До нього увійшли закони другого-шостого століть колишніх імператорів, нове законодавство самого Юстиніана, цитати з робіт відомих античних юристів і навіть невеликий підручник з правових питань. Цей «Звід» став застосовуватися у всій Західній Європі.

      У цьому ж дванадцятому столітті став розроблятися і «Звід церковного права». Зразком феодального права, що діяв в деяких областях середньовічної Європи, було «Саксонське зерцало», зміст якого став основою для правової літератури Німеччини. Європейське середньовічне право характеризується тим, що правосуддя не було єдиним і рівним для всіх. Король вважався зазвичай головним суддею. А його уповноважені вершили суд на місцях. Наприклад, функції головних суддів у Франкської державі виконували графи.

     Існували спеціальні суди для громадян різних станів. Церковників судили церковні суди. Міський суд вирішував правові відносини городян. Селян судив сеньйор. А благородних васалів – суди, в яких були за статусом рівні їм засідателі. Система тілесних покарань була досить жорстокою, і часто після виконання вироку людина ставала калікою. Катування, тортури були звичайною справою.

     Нерівноправність ще полягало в тому, що людям благородного стану можна було взагалі уникнути покарання, якщо вони дадуть присягу очищення і покаяння. У простолюдинів такого права не було. Їх вішали і колесували, якщо вироком була смертна кара, в той час як благородних людей позбавляли життя урізанням голови. Отруйників, як боягузливих вбивць, варили живцем. Процедуру страти виконували передбачені законом професійні кати.

     Існували також закони Божого суду, що діяли в тих випадках, коли конфлікт не зумів вирішити звичайний суд. За Божого суду, в поєдинку перемагає невинний, опущені в окріп руки гояться за три дні і т.д. У тринадцятому столітті такі Божі суди були скасовані. У Європі стали з’являтися суди присяжних.

Посилання на основну публікацію