Характер князівської влади в північно-східних землях

Землі, розташовані на північний схід від Придніпров’я, або Північно-Східна Русь, протягом довгих століть були одним з найглухіших кутів східнослов’янських земель. У краї було багато лісів. Тому його часто називали Залесским. Густі непрохідні ліси захищали землі від вторгнень ворогів. Серед лісів розташовувалися придатні для землеробства землі. Тут здавна жили фіно-угорські племена (меря, весь, мурома). З IX століття сюди стали проникати ільменські словени, кривичі і в’ятичі. Населення займалося землеробством, скотарством, рибальством, видобутком солі, бортництвом, бобровим промислом. У містах і на селі були розвинені ремесла. Спочатку столицею землі був Ростов, що виник як племінний центр фіно-угорського народу меря (пізніше в ньому влаштувалися в’ятичі). Другим за значенням містом був Суздалі.

Північно-східні землі мали одну важливу особливість. Якщо старі центри російської державності – Придніпров’ї та Новгородська земля – ​​сначата були освоєні східнослов’янськими племенами, а потім тут виникла княжа влада, то російський Північно-Схід багато в чому освоювався з ініціативи вже існувала князівської влади. Так, поряд з Ростовом і Суздалем, найстаршими містами краю були Ярославль, заснований Ярославом Мудрим, і Володимир-на-Клязьмі, заснований Володимиром Мономахом. Тому князі отримали тут можливість, по-перше, оголошувати землі своєю власністю, по-друге, роздавати їх своїм дружинникам і церкви, по-третє, обмежувати політичні та економічні права населення.

У результаті північно-східні князі відразу ж стали найбільшими землевласниками і повноправними володарями в своєму князівстві. А тому що левова частка княжих доходів надходила немає від заморської торгівлі або військових походів, а від експлуатації особистих земель, то головною метою північно-східних монархів стало розширення власних володінь.

Посилання на основну публікацію