Взяття османами Константинополя

Візантійська імперія переживала важкі часи. До кінця так і не оговтавшись від катастрофи 1204 року, в ході якої хрестоносці розграбували і зруйнували столицю майже дощенту, Візантія була імперією лише формально. А по суті – колишньої величі і багатства не було, провінції фактично були незалежними. До того ж, після укладення церковної унії між католицькою і православною церквами в 1439 році, стався розкол в суспільстві. Надії, що покладаються на допомогу Заходу в зв’язку з унією, не виправдалися. Папа Микола V відправив лише три корабля зі зброєю і припасами. А тим часом над древнім містом нависла нова загроза – османи. Османська імперія була в той час на підйомі. Їх імперським амбіціям перешкоджала лише Візантія, а взяття Константинополя дало б величезні військові і економічні переваги.

Першим серйозним знаком про загрозу, що насувається стало будівництво в 1396 році фортеці Анадолухісар. Султан Баязид I заклав цю фортецю на правому березі Босфору. А через більш як півстоліття, в 1452 році, за наказом султана Мехмеда II була побудована ще одна фортеця – Румеліхісар (Богаз-кесен). Вона була побудована в місці, де берега протоки були найближче один до одного. Це давало османам можливість контролювати підхід до Константинополю з моря. Це дозволяло їм оглядати кораблі, що проходять в протоці, і топити гарматними залпами ворожі кораблі. А для візантійців це означало, що цей шлях доставки провізії, зброї і підкріплень був перекритий.

Неодноразові спроби візантійського імператора вирішити справу миром не увінчалися успіхом. Мехмеда II погодився на мир, лише в тому випадку, якщо Візантія здасть Константинополь без бою. Але Костянтин XI Палеолог відмовився. Тим часом, все ж прибула допомога з Заходу. Генуя прислала близько тисячі добровольців на чолі з досвідченим командиром Джованні Джустініані, які мали багатий досвід в захисті фортець. Йому було доручено захищати сухопутні стіни Константинополя. Венеція обмежилася лише двома кораблями з добровольцями. У підсумку, на захист міста ледь набралося близько семи тисяч осіб, разом з ополченцями і найманцями з Генуї і Венеції. З флотом ж справа йшла ще гірше – всього 30 кораблів. Генуезці Галати ж, не стали противитися волі султана і не підтримали візантійців.

До кінця осені 1452 року Османська імперія захопила останні міста Візантії – Аніхал, Месімврію, Бешикташ, Візу. А взимку біля стін Константинополя з’явилися передові кінні загони турків. Тим часом йшла грунтовна підготовка до майбутньої облозі. Центром цієї підготовки стало місто Едірне. Мехмед II багато часу вивчав плани Константинополя, його зміцнення. Йшла підготовка військ, особливу увагу султан приділяв облогової техніки. Так в Едірне була організована велика майстерня з лиття гармат, якою керував угорський майстер Урбан. З огляду на фортецю стін Константинополя, Мехмед наказав створити найбільшу гармату того часу. Діаметр її стовбура був більше двох метрів, а ядра, виготовлені з кам’яних брил, важили близько півтонни. Доставляли таку громадину до столиці Візантії більше двох місяців 60 волів.

На початку квітня 1453 року вся турецька армія була вже біля стін Константинополя. Вся сухопутна частина стін міста була взята в облогу. Османська армія значно перевершувала захисників міста числом. Вона налічувала понад 150 тисяч воїнів, близько 80 військових кораблів і понад 300 вантажних кораблів, призначених для транспортування військ, провізії та зброї. Ставка самого султана розташувалася недалеко від Влахернського палацу, навпаки Адріанопольський воріт. Основна частина артилерії, включаючи гігантську гармату, була встановлена ​​навпроти воріт св. Романа. Тут же знаходилася найдосвідченіша частина військ (яничари) на чолі з самим Мехоедом II. По праву руку, до Золотих воріт розтягнулося стотисячне військо Малої Азії. Їх очолив досвідчений полководець Ісхак-паша. По ліву руку ж розташувалися васали султана з європейської частини його володінь (греки, болгари, серби та інші), очолювані не менше досвідченим полководцем – Караджа-беєм. Вершники султана з авангарду залишалися в тилу. На правому березі Золотого Рогу розташувався Саган-паша з військом. А при вході в затоку стояла частина ескадри султана. Їм перегороджувала шлях величезна залізний ланцюг, простягнута від Галати до Константинополя. За нею знаходився флот візантійців.

Перед імператором Костянтином XI стояв не легкий вибір – як розтягнути армію, адже противник перевершував їх числом майже в 20 разів. Та й артилерія захисників не йшлося ні в яке порівняння з артилерією турків. Обраний стін уздовж узбережжя Золотого Рогу були призначені венеціанські і генуезькі моряки. На захист воріт св. Романа поставили генуезців. В інших частинах стіни на захист стояли як візантійці, так і найманці з заходу.

На світанку, 6 квітня, Мехмед висунув пропозицію про здачі Константинополя, в обмін на збереження їм життя. Але Костянтин відмовився, сказавши, що краще впаде в бою. І почався обстріл. Гармати безперервно обстрілювали стіни міста, але особливого успіху це не принесло. Стіни столиці Візантії були міцні, а артилерія турків, хоч була і потужна, але їй не вистачало досвіду. А гігантська гармата Урбана вибухнула при першому ж пострілі. Але інші знаряддя продовжували обстріл протягом декількох днів.

Вранці, 18 квітня, війська Мехмеда кинулися в проломи стін, пробитих артилерією. Зі стін на атакуючих летіли стріли, списи, каміння, лилася розпечена смола. Тоді турки вирішили зробити підкоп, але захисники, випередивши їх, підірвали його, знищивши при цьому не мало воїнів супротивника. Бій був важким для обох сторін. Туркам довелося відступити.

Супроводжувала удача візантійцям і на воді. 20 квітня трьом генуезьким галер і великим візантійським кораблю з «грецьким вогнем вдалося прорватися в затоку», спаливши і потопивши при цьому значну частину флоту Мехмеда. Кораблі не тільки змогли перемогти переважаючого супротивника, але і доставити в місто провіант і зброю.

Але незабаром стався один з переломних моментів битви. Турки примудрилися за одну ніч, з 21 на 22 квітня, переправити по суші в затоку 70 кораблів. Візантійці зробили безуспішну спробу спалити флот ворога. Їх зрадили генуезці Галати.

Серед жителів і захисників Константинополя росли настрої поразки і зрада. Відбувалися сутички меду генуезцями і венеціанцями, деякі наближені схиляли Костянтина до здачі. Але він був непохитний і всіляко підтримував бойовий дух своїх воїнів. Та й в таборі турків відчувалося роз’єднання.

Минуло два місяці з початку облоги. Безуспішними були обстріли, підкопи і пішли за ними атаки османських військ на початку травня. Туркам було потрібно щось нове. І вони спорудили пересувні артилерійські вежі і платформи з колод на безлічі коліс. Одним з залпів такого механізму була зруйнована вежа біля воріт св. Романа. 18 травня, засипавши рови, турки кинулися на стіни. Але захисники люто відбивали атаку за атакою і турки знову відступили.

Султан в черговий раз висунув вимогу здати місто або платити данину, але воно знову було відкинуто імператором. Знову загримотіло гармати. Наближався момент рішучого штурму. Вранці, 29 травня, почався останній штурм. Турки атакували з усіх боків. З боку Золотого Рогу на стіни дерлися османські моряки. В районі Влахернського палацу атаку очолив Саган-паша. Але все ж, головний і найсильніший удар турки завдали в районі воріт св. Романа. Тут, атаку елітних частин османського війська очолив сам Мехмед II. По початку, ні одна з атак турків не увінчалася успіхом. Але в одну мить постріл гігантської гармати Урбана (до того моменту її вдалося відновити) перетворив ще одну вежу воріт св. Романа в купу каміння і пилу. Захищали ці ворота генуезці, здригнулися і побігли. І ті, що облягають посилили натиск на цій ділянці. Імператор Костянтин XI особисто очолив відчайдушну спробу відбити ворога, але він загинув в бою. І турки прорвалися. Трохи пізніше і на інших ділянках облоги османським воїнам вдалося прорвати оборону. Взяття Константинополя турками, ознаменувало загибель колись великої Візантійської імперії. Тепер він став іменуватися Стамбулом.

Посилання на основну публікацію