Вторгнення. Літня катастрофа 1941

22 червня 1941 війська Німеччини та її союзників (Угорщини, Італії, Румунії, Фінляндії) вторглися на територію Радянського Союзу і перейшли в наступ. Завоювавши панування в повітрі, ворог скував радянські наземні сили, передусім танки, знищувані з повітря. Занадто пізно відданий з Москви наказ про приведення прикордонних округів в бойову готовність війська не встигли виконати. Лише Військово-морський флот завдяки діям свого головнокомандуючого адмірала Н.Г. Кузнєцова поніс мінімальні втрати.

Головний удар по військах Червоної армії в смузі Західного фронту, яким командував генерал армії Д.Г. Павлов, завдала група армій «Центр». Сили Червоної армії і вермахту в прикордонній смузі були приблизно рівними, проте у німців була перевага за рахунок раптовості нападу, масованого застосування авіації і бронетанкових військ, тобто тактики, що отримала назву бліцкриг (від нім. Blitz – блискавка і Krieg – війна).

Удари з повітря і танкові прориви порушили управління радянськими військами. 28 червня 1941 танкові групи вермахту з’єдналися в районі Мінська, оточивши 26 дивізій Червоної армії (понад 300 тис. Осіб). До 10 липня 1941 німецькі війська просунулися на 450-600 км і вийшли на лінію Полоцьк – Вітебськ – Орша – Жлобин. Для Червоної армії це була справжня катастрофа.

Настільки ж трагічно розгорталися події в Прибалтиці. Радянські війська залишили Лієпаю – одну з головних військово-мор-ських баз Балтійського флоту, а також Ригу і Таллінн.

На Південно-Західному фронті були сконцентровані найбільші радянські сили. Зосередивши велика кількість танків, командувач фронтом М.П. Кирпонос спробував зупинити просування німецької групи армій «Південь». Затримавши на якийсь час наступ противника, радянські війська, побоюючись оточення і несучи великі втрати, змушені були відійти.

Посилання на основну публікацію