Встановлення відносин між церквою і державою

У IV – VI ст. взагалі встановлювалися в Римській імперії і в варварських королівствах взаємні відносини між церквою і державою. У перші три століття християнська церква існувала в язичницькій державі, і між ними йшла боротьба, але з IV ст. настали нові часи, коли відбулося з боку держави визнання церкви. Вже імператор Костянтин Великий дарував християнському духовенству важливі права і переваги: звільнив його від обов’язку займати цивільні посади, а церковні землі – від податків, дозволив церкви отримувати майна за духовним заповітів і т. П. Надаючи заступництво християнству, римські імператори, починаючи з IV в ., разом з тим бажали, однак, і підпорядкувати церковне життя своєму впливу, і вже сам Костянтин був як би «зовнішнім єпископом» церкви. При ньому і після нього вселенські собори збиралися по почину імператорської влади. Коли на престолі тимчасово перебували представники аріанства, вони прагнули силою доставити торжество своєму сповідання. Феодосій Великий і його наступники зробили християнство державною релігією Римської імперії. Особливо прагнув до панування державної влади в області церковного життя Юстиніан Великий, поклавши тим самим початок певним відносинам між церквою і державою у Візантії. У західній частині імперії, де влада імператора перейшла до варварських королям, ці відносини склалися інакше, тому що у німецьких государів не було того авторитету, яким користувалися римські імператори. Тут церкви довелося взяти на себе завдання виховання варварів, і мало-помалу виробилася теорія про верховенство церкви над державою. Вчення про перевагу духовної влади над світською існувало і на Сході, але тут воно розумілося лише в моральному сенсі; політичні висновки зроблені були з цього погляду лише на Заході.

Посилання на основну публікацію