Возз’єднання України з Росією

Російсько-польські відносини ще більше загострилися в умовах розпочатої боротьби українського народу за незалежність.

Українська народність сформувалася в основному в XV столітті. Українці проживали на землях, що входили раніше в Давньоруська держава, мали спільні з російськими національні, релігійні, культурні корені. У Речі Посполитої вони відчували потрійний гніт – феодальний, національний і релігійний. Власниками земель були, як правило, поляки і литовці, що належали до того ж до католицької віри. Українцям заборонялося говорити рідною мовою, сповідувати православ’я. До них ставилися як до бидла (скоту), достойному лише роботи на свого пана. Все це вело до того, що суперечності, що були в будь-якому феодальному суспільстві, тут набували релігійні і національні форми. Важке становище українського і білоруського населення викликало постійні повстання проти поляків. Крім селян і городян, у цій боротьбі брала участь голота (найбідніші козаки), що була основною військовою силою повсталих. Заможне козацтво записувалося поляками в реєстри (списки) і повинно було за платню захищати кордони держави.

На першому етапі визвольної боротьби (весна 1648 – серпень 1649) повсталим вдалося домогтися низки великих перемог над поляками. Це послужило сигналом до підйому боротьби українського і білоруського населення. Після серії військових перемог війська повсталих на чолі з Богданом Хмельницьким (1595-1657) увійшли до Києва. У серпня 1649 року між поляками і повсталими був укладений Зборівський мир, за яким Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства отримували самостійне гетьманське управління (гетьманом став Хмельницький), а число реєстрових козаків збільшувалася до 40000. Цей договір задовольняв в основному інтереси реєстрових козаків, козацької верхівки і заможних городян, тому продовження боротьби було неминучим.

Другий етап (1650-1651) був невдалим для повсталих. Їх поразка під Берестечком призвела до укладення Білоцерківського миру (1651), який звів нанівець умови першого періоду війни.

На третьому етапі (1652-1654) Богдан Хмельницький звернувся до російського царя Олексія Михайловича з проханням прийняти Україну до складу Російської держави. 1 жовтня 1653 Земський собор ухвалив рішення про включення України до складу Росії і про оголошення війни Польщі. 8 січня 1654 в Переяславі відбувся загальний рада – Рада, на якому були зібрані виборні представники від усіх станів українського населення. Був присутній царський посол боярин Бутурлін. Рішення присутніх було одностайним – Україна увійшла до складу Росії, обіцяючи «бути з землями і з містами під государеве високою рукою навіки». Були закріплені також права і привілеї козацтва та міст України. Зокрема, зберігалося гетьманське управління, велике козацьке військо.

Посилання на основну публікацію