Володимир Володимирович Путін: внутрішня політика Путіна

Володимир Володимирович Путін (другий і четвертий Президент Російської Федерації, Голова Уряду РФ, секретар Радбезу РФ, директор ФСБ Росії) народився 7 жовтня 1952 року в Санкт-Петербурзі (Ленінграді). Батько майбутнього президента Росії був підводником і учасником Великої Вітчизняної війни, а дід відомим кулінаром у 20х-30х роках, який готував обіди для Володимира Леніна та Йосипа Сталіна.

 

З дитинства молодий Володимир мріяв працювати в розвідці. І через кілька років свою мрію здійснив – після закінчення юридичного факультету Ленінградського державного університету він поступив на службу в КДБ.

 

У 1985 році Путін був розвідкою направлений на роботу в Дрезден, НДР, де пропрацював до 1990 року.

 

У 1996 році Володимир Володимирович переїхав до Москви, де став заступником Павла Бородіна, Керуючого справами Президента РФ. У липні 1998 року він став директором ФСБ, а через рік він став поєднувати цю посаду з посадою секретаря Ради Безпеки РФ.

 

Ще в травні 1999 року Борис Єльцин прийняв рішення передати управління країною Володимиру Путіну, а для початку – призначити його прем’єр-міністром (те ж, що і головою Уряду Російської Федерації. Сам Путін про це рішення дізнався тільки в серпні.

 

9 серпня 1999 року Володимир Путін став прем’єр-міністром Росії, а 31 грудня 1999 року Борис Миколайович Єльцин вже сам урочисто пішов у відставку (про що оголосив під час традиційного новорічного звернення Президента до народу) і призначив свого прем’єра виконуючим обов’язки Президента Росії.

 

26 березня 2000 року Володимир Володимирович Путін був обраний другим Президентом РФ, перемігши на виборах достроково – ще в першому турі. 7 травня того ж року пройшла офіційна інавгурація, і він офіційно вступив на посаду, на якій до цього моменту пропрацював вже більше 5 місяців.

 

Внутрішня політика Путіна.

 

Народна довіра Володимир Володимирович почав заробляти ще, будучи прем’єром, коли, нарешті, зробив рішучі дії щодо розв’язання чеченського конфлікту (Другої Чеченської війни). 30 грудня 1999 року, після виступу зі статтею «Росія на рубежі тисячоліть», в якій він коротко описав своє бачення подальшого розвитку держави та її місця в світі, рейтинг російського прем’єра склав 49% (перевищивши рейтинг Єльцина), а вже в січні 2000 року народну довіру зросла до 55%.

 

Після уряду Єльцина, новому главі держави країна дісталася в стані, близькому до розрухи, з величезним числом економічних, політичних і соціальних проблем. Внутрішній валовий продукт Росії був у п’ять разів менше, ніж у Китаю, і в десять разів менше, ніж у Сполучених Штатів.

 

25 лютого 2000 року Путін опублікував свій «Відкритий лист» до виборців, де коротко описав всі необхідні для подальшого розвитку держави реформи, і негайно приступив до їх реалізації. Всі ці перетворення зводилися до чотирьох основних принципах:

 

вирішення соціальних проблем і боротьба з бідністю;

захист внутрішнього ринку від свавілля олігархів і розгулу злочинних угруповань;

відродження національної гідності країни шляхом підвищення особистої гідності громадян;

побудова зовнішньої політики Росії за принципом урахування її національних інтересів.

У лютому-березні Путін почав просувати ідею про рівній мірі видалення ринкових суб’єктів від державної влади. Після цього почав назрівати конфлікт керівництва країни з деякими олігархами. У той же час підтримка дрібними і середніми підприємцями уряду зросла в кілька разів. Що стосується боротьби з олігархатом, то вона, хоч і затягнулася на кілька років, але в результаті обернулася поразкою останніх. Найгучнішими стали справи Бориса Березовського, Романа Абрамовича, а також Михайла Ходорковського, ЮКОС якого був у підсумку націоналізований.

 

У травні 2000 року Президент почав федеративні перетворення. Наприклад, Рада Федерації, який складався з губернаторів, призначуваних главою країни, не відповідав концепції поділу влади. З серпня того ж року членами цієї Ради стали виборні представники регіональних парламентів або виборні губернатори. Крім того, було створено Державну Раду, в якому вже самі губернатори (не виборні) могли представляти проблеми і завдання своїх регіонів.

 

Тоді ж була проведена адміністративна реформа і створено сім федеральних округів. Одночасно з нею була проведена реформа законодавства, так як за Єльцина місцеві закони часто суперечать федеральним законам, що викликало юридичний хаос. Були чітко визначені сфери дії місцевих і загальнодержавних законів. У процесі цих перетворень регіони отримали більше повноважень при формуванні і розподілі місцевого бюджету. Таким чином, Путіну вдалося, зміцнивши вертикаль центральної влади, одночасно провести децентралізацію, чого вдавалося мало кому з державних діячів у всьому світі.

 

На початку 2005 року Путін розпочав процес заміни соціальних пільг на грошові компенсації. Тобто пільговиків, що мають право, наприклад, на безкоштовний проїзд в транспорті, стало набагато менше, але їх пенсії, зарплати чи соціальні допомоги значно зросли. Звичайно, спочатку (з-за ситуації плутанини при реалізації нових правил) виникло безліч незадоволених, але надалі реформа виправдала себе (і водії автобусів стали отримувати більше, і доходи з податків зросли, і влада зекономила чималі бюджетні кошти, що направляються до цього на цілу купу бюрократичних зволікань при оформленні і реалізації пільг населенню; а самі пільговики отримали можливість витрачати власні отримані гроші за своїм розсудом).

 

Наступним важливим перетворенням стала податкова реформа. Податкове навантаження на нафто – і газодобувна промисловість (а також інші видобувні галузі промисловості) була збільшена, в той час як оподаткування інших підприємств, включаючи дрібних приватних підприємців було спрощено. Що стосується останніх, то була введена нова, так звана «плоска шкала» для фізичних осіб – у розмірі 13% від доходу. В результаті цієї реформи значно знизився рівень «тіньових» доходів.

 

У 2001 році були скасовані податки на утримання житлового фонду, податки на придбання автомобілів, на користувачів автодоріг і податок з власників транспортних засобів (останні три види оподаткування були замінені єдиним транспортним податком). 

 

У 2001-2002 роках пройшло реформування судочинства (судова реформа), прийнятий Цивільно-процесуального, Кримінально-процесуального та Арбітражно-процесуальний кодекси. Таким чином було вдосконалено кримінальне та цивільне право, а також судове провадження.

 

У 2002-2003 роках перетворень дочекалися і Земельний, Житловий, а також Митного кодексів, після чого реформування російського законодавства було практично завершено.

 

На парламентських виборах в грудні 2003 року пропрезидентська партія «Єдина Росія» перемогла, набравши більшість голосів, у той час як опозиція («Яблуко» Явлінського і СПС) не набрали і п’яти відсотків. Ці показники підтвердили народне схвалення і успіх політики Путіна.

 

Трагедія вересня 2004 року в Беслані (захоплення чеченськими терористами школи) показала неспроможність місцевих виконкомів в критичних ситуаціях. Ця подія стала причиною початку реформи порядку обрання губернаторів у регіонах, а заодно і обрання депутатів Державної Думи. Крім того, за результатами реформи, Президент РФ брав на себе відповідальність за діяльність губернаторів і її наслідки. В рамках цих перетворень була також створена Громадська палата, яка збільшила повноваження і можливості народних обранців в Держдумі.

 

У 2006 році Володимир Путін підписав Міжнародну конвенцію ООН по боротьбі з корупцією, хоча боротьба з нею велася з перших днів президентства Володимира Володимировича, у тому числі в рамках його реформ.

5 вересня 2005 року, після обрання Путіна Президентом на другий термін, відбулося засідання уряду, Державної Думи, Ради Федерації та регіональних керівників (губернаторів). На цьому засіданні Путін виступив із заявою щодо подальшого розвитку соціальної та економічної сфери. Це розвиток передбачало чотири основних напрямки:

  • охорону здоров’я;
  • освіту;
  • житло;
  • сільське господарство.

З 2005 по 2008 рік почалося активне реформування і вдосконалення матеріальних і трудових баз поліклінік, лікарень, шкіл, дитячих садів, університетів, були створені бізнес-школи та спеціалізовані клініки. Одночасно почалося масове будівництво житла. Реформи торкнулися і агропромислового комплексу, але надактивна розвиток сільського господарства почалося тільки в 2014 році в рамках державної програми імпортозаміщення, оголошеної після введення західних санкцій.

 

7 травня 2008 року Президентом Російської Федерації став соратник Путіна Дмитро Медведєв, колишній до цього російським прем’єр-міністром. Сам же Володимир Володимирович став прем’єром замість Медведєва, тому росіяни особливої різниці в зміні уряду не відчули, хоча більшість з них продовжував підтримувати і схвалювати політику влади.

 

Інші досягнення Володимира Путіна за 2002-2008 роки:

 

  • Підвищення мита на експорт нафти в серпні 1999 року дозволило значно наповнити державний бюджет (така практика тривала й надалі).
  • Збільшення бюджету сприяло зростанню доходів пересічних громадян, що відбилося на збільшенні придбання житла (до 2007 року було здано і придбано близько 380 тисяч нових квартир) та придбання нових автомобілів (купівлі нових авто зросли на 45%, і за цим показником Росія зайняла 5 місце в Європі після Англії, Німеччини, Франції та Італії).
  • Витрати бюджету на соціальні потреби вже в перші роки нового Президента збільшилися на 30%.
  • Середня зарплата росіян зросла з 80 доларів (при Єльцині) до 350-400 доларів. До 2013 року ця сума досягла 600-650 доларів, проте в умовах кризи 2015 року знову опустилася до 350-400 (хоча при цьому не слід забувати, що в умовах програми імпортозаміщення, різке зростання долара в 2015 році не сильно позначилася на цінах продуктів харчування та інших продуктах, тобто динаміка зарплат все одно не стала негативною).
  • Націоналізація ЮКОСа і арешт Ходорковського в результаті дали збільшення збирання податків у 80 (!) раз.
  • Ліквідація у 2004 році закону Єльцина про розподіл продукції перенесла видобуток нафти і газу з міжнародної юрисдикції в російську. Після цього більшість доходів від видобутку копалин стало, нарешті, вступати в Російський бюджет (а не в бюджет США і Великобританії – ініціаторів прийняття закону). Багато істориків вважають, що саме ліквідація цього єльцинського «колоніального» угоди стало реальним початком незалежності і суверенітету Російської Федерації.
  • Вплив західних держав на внутрішню політику Росії було зведено практично до нуля.
  • За два терміни президентства Путіна в Росії, нарешті, був накопичений значний золотовалютний резерв, а зовнішні борги практично повністю виплачені.
  • На початку 2000-х років в Росії знову (вперше з часів Брежнєва) з’явилася економічна стабільність.
  • Боротьба з корупцією почало приносити відчутні результати, хоча вона триває й донині.
Посилання на основну публікацію