Володимир Святославович: Хрещення Русі

Володимир Святославович (князь Володимир, Володимир Святий, Володимир Хреститель, Володимир Великий, Володимир Красне Сонечко, Володимир Ясно Сонечко) – Великий князь Київський і князь Новгородський народився близько 960 року, став князем Новгородським в 970 році і великим князем Київським у 978 році. Князь Володимир, за різними джерелами, або другий, або третій син Святослава Ігоровича та ключниці Малуші, за середньовічними поняттями був бастардом, але в язичництві це особливої ролі не грало. Канонізований християнською церквою за Хрещення Русі.

 

Точна дата його народження невідома. Історично виходять з дати народження Святослава (942 рік) і дати народження старшого сина Володимира Вишеслава (977 рік) і виводять середню дату – близько 960 року плюс-мінус два-три роки.

 

Вихованням Володимира займався брат матері дружинник Добриня з села Нискиничи (пізніше перетворився в народних билинах як Добриня Микитич). У скандинавських сагах Володимир фігурує як конунг Вальдемар («Володимир» – можливо слов’янська адаптація цього імені).

 

У молодості в Естонії, збираючи данину, Володимир зустрів втік сина норвезького короля Олафа, який потрапив в рабство зі своєю матір’ю. Князь їх викупив, і юний Олаф виріс в Новгороді, а пізніше все-таки став королем Норвегії.

 

У 972 році після смерті Святослава Києвом став правити Ярополк. Тут треба зазначити, що в молодості Володимир Великий (Ясно Сонечко, Святий і Хреститель) був людиною лютою, емоційним, а також хтивим і переконаним язичником, як і його батько. Розсудливим він тільки до кінця 80х років Х століття.

 

В 977 році між братами (Володимиром, Ярополком і Олегом) розгорілася міжусобиця. Під час бою з Ярополком Олег був випадково розчавлена конем і загинув. Володимир же втік у Норвегію. У Скандинавії він разом з Добринею набрав військо, повернувся до Новгорода і вигнав ставленика Ярополка. Потім захопив Полоцьк і насильно взяв у дружини Рогнеду, просватанную за Ярополка. Потім Володимир з норвезькими найманцями і співчуваючими слов’янами оточив Київ, змусивши Ярополка бігти, але князь його наздогнав, і варяги його вбили. Дружину Ярополка Володимир взяв у наложниці.

 

Після князь київський ухилився від виплати данини скандинавських найманців і хитрістю відправив варягів на службу в Константинополь.

 

Існують непрямі дані, що Ярополк симпатизував християнства і побудував у Києві православні церкви. Володимир же церкві зруйнував і спорудив язичницький храм. Вважається, що саме тоді, під час гонінь християн у Києві, загинули одні з перших мучеників – Федір та Іван.

 

«Повість временних літ» стверджує, що у Києві, Новгороді, Вишгороді й Білгороді у Володимира було по 100-200 наложниць у кожному місті. Після прийняття християнства князь, на думку православних джерел, звільнив всіх своїх дружин від подружніх обов’язків, а Рогніда пішла в черниці.

 

Хрещення Русі.

 

Згодом князь Володимир прийшов до висновку, що у Давньоруської держави набагато більше перспектив розвитку, якщо воно буде мати офіційну релігію, яку окрім язичництва. Літописи свідчать про вибір між ісламом, іудаїзмом, західним християнством і православ’ям. Якийсь візантійський філософ переконав його прийняти православ’я. Перед остаточним рішенням князь все ж запросив до себе представників ісламу, іудаїзму і католицизму. У 987 році на раді з боярами Володимир все ж прийняв рішення про хрещення «грецького закону».

 

У наступному році він захопив Херсонес (Корсунь у Криму і взяв собі в дружини принцесу Анну, погрожуючи піти на Константинополь. Костянтин VIII погодився на шлюб, з умовою того, що Володимир прийме християнство. Імператор не знав, що князь Київський уже прийняв рішення про хрещення. Таким чином, Володимир хитрістю отримав і Корсунь, і Ганну.

 

Повернувшись до Києва, князь зруйнував тепер вже язичницькі ідоли і храми. У хрещенні Володимир взяв християнське ім’я Василь. У Києві хрещення пройшло спокійно, а ось в Новгороді народ чинив опір, і Добриня силою придушив невдоволених.

 

Русь стала Київською метрополією Константинопольського патріархату з установою відповідної церковної ієрархії.

Посилання на основну публікацію