Внутрішньопартійна криза

До кінця Громадянської війни в РКП (б) налічувалося більше 700 тис. Членів, але вона виявилася ненадійною опорою для влади. Бо час кризи 1921 багато комуністів, як і більша частина всього населення країни, були незадоволені політикою керівництва. Однак В.І. Ленін зумів вчасно змінити політичний курс і не допустити повної дестабілізації, як це трапилося в 1917 р

На початку непу партія переживала ідейний розбрід і організаційний занепад. Рішення X з’їзду РКП (б) розмили старі політичні принципи. Багато з тих, хто був не згоден з ідеями непу, виходили тоді з партії. У 1921 р в умовах голоду, що охопив десятки губерній, розвал місцевих парторганізацій прийняв масовий характер.

В умовах непу повсюдними стали явища, пов’язані з розкладанням партійних рядів через неминуче зіткнення комуністів з числа відповідальних працівників з непманами. Багато хто з таких працівників виявилися втягнутими в корупцію, вели розгульний спосіб життя. У той же час члени партії, не порушені розкладанням, нерідко терпіли всіляку нужду. На селі звичайною справою став найм комуністів у батраки до куркулів. У таких умовах говорити про вплив партії і авторитеті комуністів було просто немислимо.

В.І. Ленін більш всіх більшовицьких керівників був приголомшений сформованим положенням. У нього виник задум знову перетворити партію на невелику згуртовану групу професійних революціонерів, що діють в екстремальних умовах розрухи і «відроджується» капіталізму. У 1921 р була зроблена перша «чистка» партійних лав. З партії виключалися ті, хто допускав різні зловживання.

Незважаючи на всі труднощі і протиріччя, результати запровадження непу досить швидко привели до подолання кризи в країні. У березні 1922 року на XI з’їзді РКП (б) Ленін сповістив, що «відступ закінчено».

Посилання на основну публікацію