Влада номенклатури

Організаторами зміщення Н. С. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС були голова Президії Верховної Ради СРСР Л. І. Брежнєв та інші члени вищого партійного керівництва. Після зняття Хрущова Брежнєв і зайняв його місце. Незабаром перший секретар став генеральним, як це було при Сталіні. Зміна назви посади певною мірою відображала і зміну орієнтирів: замість реформування – курс на збереження по можливості склалися в суспільстві відносин, замість десталінізації – спроби відновити образ Сталіна як видатного партійного діяча. Така зміна орієнтирів відображало не тільки досить консервативні погляди Брежнєва, але – і це головне – інтереси партійно-державної бюрократії. Цю бюрократію називають також номенклатурою. Майже всі керівні посади в державному і господарському апараті вимагали партійної рекомендації. Вони іменувалися номенклатурними, т. Е. Входили до переліку посад, що перебували у віданні партійних інстанцій. Без відома цих інстанцій не можна було стати головою колгоспу і директором заводу, ректором інституту та директором школи, тим більше міністром.

Те, що в країні встановилася «диктатура номенклатури», знайшло відображення в шостий статті нової Конституції СРСР, прийнятої в 1977 р Вона свідчила: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу ». Навіть туристична поїздка громадянина СРСР в соціалістичні країни вимагала узгодження з партійними органами. Доля країни залежала від армії чиновників, багато з яких були партійними і комсомольськими висуванцями, хоча, зрозуміло, і серед них були люди, котрі володіли організаторськими здібностями і знали доручену їм справу. Партія продовжувала декларувати курс на підвищення матеріального рівня життя населення, але реальні доходи громадян на ділі знижувалися.
З 1974 р здоров’я Брежнєва рік від року погіршувався. В останні роки його життя у прийнятті найважливіших державних рішень велику роль відігравало найближче оточення генсека, в яке входили члени Політбюро ЦК КПРС – глава КДБ Ю. В. Андропов, міністр закордонних справ А. А. Громико, провідний ідеолог партії М. А. Суслов , міністр оборони Д. Ф. Устинов, секретар ЦК КПРС К. У. Черненко. За Брежнєва, особливо в останні роки його перебування на чолі партії і держави, зросла роль апаратних працівників, які втілювали, як і за часів Хрущова, всі ініціативи зверху в друковані тексти промов генсека, звітів і рішень ЦК. Не настільки жорстко з Москви стали контролюватися дії партійних ЦК союзних республік, влада яких на місцях значно посилилася.

Посилання на основну публікацію