Візантія між Заходом і Сходом

Загибель Західної Римської імперії та створення на її місці варварських королівств сприймалися у Візантії як явища трагічні, але тимчасові. Навіть у простого народу зберігалося уявлення про необхідність відновлення єдиної Римської імперії, що охоплює весь християнський світ. Спроба зміцнити державу і повернути втрачені землі на Заході була зроблена одним з найбільших візантійських імператорів – Юстинианом I (527-565).
Провівши реформи, Юстиніан зміцнив внутрішнє становище своєї держави. Він обмежив сваволю можновладців, посилив армію і зміцнив кордони. Юстиніану вдалося приєднати до володінь імперії Італію, Північну Африку, частину Піренейського півострова. Здавалося, що колишня Римська імперія відродилася як могутня держава, яка контролює майже всі Середземномор’ї.

Довгий час грізним противником Візантії на сході був Іран. Тривалі й кровопролитні війни виснажували обидві сторони. У VII ст. византийцам все ж вдалося відновити свої рубежі на сході. Іран повернув імперії Сирію і Палестину.
Тоді ж, у VII ст., У Візантії з’явився новий, ще більш небезпечний ворог – араби. Під їх ударами імперія втратила майже всіх своїх азіатських і африканських провінцій (крім Малої Азії). Араби навіть обложили Константинополь, але захопити його не зуміли. Тільки в середині IX ст. ромеїв вдалося призупинити натиск арабів і відвоювати деякі свої території.

До XI ст. Візантія відродила свою могутність. Хоча її територія дещо скоротилася в порівнянні з VI ст. (Імперія контролювала Малу Азію, Балкани і південь Італії), тим не менше вона була найбільшим і найпотужнішим з християнських держав того часу. У більш ніж 400 містах імперії жило близько 1,5 млн осіб, її сільське господарство давало достатньо продукції, щоб прогодувати багатомільйонне населення.

Посилання на основну публікацію