Візантія і розпад халіфату

Візантія при Македонській династії

У IX і X ст. Візантія продовжувала боротися з колишніми ворогами. Всі сили так званої Македонської династії в зовнішній політиці пішли на боротьбу з болгарами і арабами. Проти болгар імператори висували угорців, печенігів і росіян, поки Василь II «Болгаробійця» не зруйнував цього царства. З арабами війна велася за острови і азіатські володіння. Никифор Фока відвоював у них Крит, де мусульмани влаштували головну стоянку своїх кораблів, і зробив спробу повернути Візантії Сирію. Поширення християнства в IX ст. серед південних слов’ян, а в X ст. серед слов’ян східних (у росіян) було також одним з важливих явищ в історії міжнародного становища Візантії.

Розпадання халіфату

У часи, Карла Великого і розпадання його монархії на Заході і правління Македонської династії у Візантії в мусульманському халіфаті царювали Аббасіди, столиця яких була в Багдаді. Великі завоювання закінчилися, і почалася епоха промислового і культурного процвітання (особливо при Харун ар-Рашид, сучасника Карла Великого). Але єдність халіфату не було міцним і ще при воцаріння Аббасидів почалося виділення з нього окремих держав [1]. Первою відпала Іспанія, де колишня династія Омейядів утворила Кордовський халіфат. Потім виділився особливий халіфат Фатимидов в Єгипті зі столицею в Каїрі. Нарешті, і правителі окремих провінції, так звані еміри, стали вести себе, як незалежні правителі. У самому Багдаді влада мало-помалу зосередилася в руках спадкового військового стану, головні начальники якого, «еміри емірів» (емір аль-Умара) зробилися справжніми панами становища. У свою армію халіфи охоче приймали християнських невільників різних національностей, які отримували свободу ціною переходу в іслам.

Поява турків

З Багдадського халіфату іслам продовжував поширюватися і на сусідні країни. Особливо важливе значення отримало прилучення до ісламу турок, до яких скоро перейшла і головну роль в магометанському світі. Спочатку халіфи брали на службу турецькі загони, щоб посилати їх всюди, де була потреба у війську, але потім турки стали засновувати свої власні держави, користуючись слабкістю халіфату. Один з турецьких султанів (із Газні, поблизу Кабула) опанував Афганістаном і Белуджистані, а потім і Індією, де заснував особливу магометанське царство. Скоро і самий Багдадський халіфат став надбанням так званих сельджукских турків, які захопили його в свої руки (під начальством Тогрульбека). Сельджуцькі турки оволоділи також (в XI ст.) Сирією і Палестиною, а в Малій Азії заснували Румський (Римське) султанство, зробивши столицею його місто Никею. Для Візантійської імперії настали після цього знову дуже важкі часи.

Посилання на основну публікацію