Виникнення ТНК і ТНБ

Затвердження в розвинених країнах інформаційного суспільства викликало глибокі зміни в характері міжнародних економічних відносин, формування нових протиріч на міжнародній арені. Почався процес глобалізації світової економіки, пов’язаний з виникненням транснаціональних корпорацій (ТНК) і банків (ТНБ). В останні десятиліття відбувався перехід до виробництва, заснованому на використанні інформаційних «високих технологій». Підтримка конкурентоспроможності в області їх розробки вимагав ще більшої концентрації капіталу і ресурсів, ніж організація масового, конвеєрного виробництва. Так, вже до середини 1960-х рр. в США в автомобільній промисловості залишилося лише три найбільші корпорації («Дженерал моторі», «Крайслер», «Форд»), що випускали 94% всіх автомобілів, а в Італії на один «Фіат» – 90% виробництва автомобілів. Аналогічні процеси спостерігалися і в інших галузях. Корпорації-гіганти прагнули максимально використовувати переваги міжнародного поділу праці, створюючи закордонні філії. Здешевлення міжнародних транспортних перевезень дозволяло їм перекладати трудомісткі виробництва в країни з дешевою робочою силою. Збірка готової продукції здійснювалася в державах-споживачах. Її високотехнологічні компоненти створювалися в найбільш розвинених країнах. Зник сенс створення індустріальних гігантів. Сучасне виробництво нагадує величезний конвеєр, що охоплює територію десятків країн, розділений у просторі, але завдяки інформаційним технологіям синхронізований у своїй роботі за часом.

Монополії, повставши по шляху транснаціоналізації, отримували, за приблизними оцінками, на 10-15% більше прибутку, ніж компанії, що працювали «по старинці» в національних рамках. Це забезпечило швидкий розвиток ТНК та їх перетворення на домінуючу силу світової економіки. У 1970 р в світі налічувалося 7,3 тис. ТНК, що мали 27,3 тис. Зарубіжних філій. На початку XXI ст. число ТНК досягла 60 тис., вони мають близько 600 тис. філій за межами країни походження. Вони контролюють приблизно половину світового промислового виробництва, 2/3 міжнародної торгівлі, близько 4/5 світового ринку науково-технічних знань.

ТНК за багатьма показниками відрізняються від традиційних великих компаній минулого. Структура сучасних ТНК включає масу великих, середніх і дрібних напівавтономних самоврядних фірм, підприємств, діяльність яких більш координується, ніж направляється з центральної штаб-квартири.

Для обслуговування діяльності ТНК знадобився якісно новий рівень розвитку банків. Їм довелося, використовуючи інформаційні технології, швидко розвивати закордонні філії, домовлятися про принципи співробітництва з банками інших країн або об’єднуватися з ними. У підсумку виникли транснаціональні банки (ТНБ), зарубіжні капітали яких набагато перевершили вкладення в межах кордонів «своєї» держави. Так, з 1970-х по 1990-і рр. вони збільшилися з 208 млрд до 8 трлн доларів. Щоденний обсяг валютних операцій ТНБ досягає 1,5 трлн доларів, що перевищує сумарні валютні резерви всіх країн світу, разом узятих.

У 1980-1990-і рр. в країнах Заходу було послаблено контроль над банківською діяльністю. Багато хто з них створили свої філії в офшорних зонах. Ними стали невеликі держави (Люксембург, Кіпр, Мальта, Монако, Багамські острови та ін.). Вони встановлювали мінімальні податки на діяльність зарубіжних корпорацій і банків на своїй території і не здійснювали контролю над проведеними ними валютними операціями. В ООН неодноразово звучала критика з приводу політики країн, що стали офшорними зонами. Вона спонукала уряди більшості з них обіцяти міжнародному співтовариству з часом ввести контроль над валютними операціями. Проте конкретні терміни обмеження офшору поки не визначені. Це пояснюється тим, що багато політично впливові ТНК і ТНБ, керуючись міркуваннями економічної вигоди, перевели свої штаб-квартири в офшорні зони і мають намір їх зберегти.

Посилання на основну публікацію