Виникнення концепції «держави добробуту»

Великою популярністю в Європі, змученій лихами війни і тяжкістю відновного періоду, користувалася висунута соціал-демократами концепція «держави добробуту». Вона означала розрив зі старим індустріальним капіталізмом з його різким соціальним розшаруванням на багатих і бідних, невтручанням держави в соціальні відносини.
Після Другої світової війни роль держави на Заході значно посилилася. В умовах здійснення концепції «держави добробуту» (у Західній Німеччині використовувалося визначення «соціальна держава») уряд брав на себе турботу про розвиток системи соціального забезпечення, житлового будівництва, охорони здоров’я, освіти, підготовки та перепідготовки робочої сили. Прагнучи згладити гостроту соціальних протиріч, держава регулювала відносини між працею і капіталом. Основою для проведення політики «держави добробуту» ставав націоналізований сектор економіки, обсяг і значення якого значно зросли в післявоєнній Європі. Істотне збільшення соціальних витрат відбувалося за рахунок зростання оподаткування заможних верств. Таким чином кошти перерозподілялися на користь менш забезпечених груп населення.
В основу концепції «держави добробуту» були покладені ідеї англійського економіста Дж. Кейнса. Він вважав, що в епоху масового виробництва добитися економічного підйому можна, стимулюючи платоспроможний попит широких мас населення. Для цього необхідно було підвищувати заробітну плату працівникам або збільшувати державні соціальні виплати. Населення зможе витрачати більше грошей на різні товари – виникне стимул для розвитку виробництва. У цих умовах уряд повинен був регулювати відносини в економічній сфері через державні витрати, податки і встановлення банківського відсотка.
Зворотним боком такої політики була практика бюджетного дефіциту, дефіцитного фінансування. Незмінним супутником економіки західних країн в 50-70-і рр. стала інфляція. Влада боролися з нею не дуже активно, так як вона в поєднанні з низьким банківським відсотком створювала попит на товари і збільшувала капіталовкладення в економіку. Іншим джерелом фінансування різних дорогих проектів західних держав було використання дешевих сировинних і людських ресурсів країн Азії, Африки та Латинської Америки. Незважаючи на завершення епохи колоніалізму, західний капітал зберігав свої позиції в «третьому світі».

Посилання на основну публікацію