Війни Карла Великого з аварами

Коаліція проти франків, задумана баварським герцогом Тассілона, не відбулася внаслідок його скинення, але війна з аварами все-таки була неминуча для Карла Великого. Авари зайняли місця гунів в басейні Дунаю; вони билися з франками Сігеберта в Тюрінгії. Їх наступальний рух у західному напрямку було зупинено франками і баварцями, а в південному напрямку – слов’янами, яких візантійський імператор Іраклій поселив на берегах Сави (сербами і хорватами); тоді вони оселилися в теперішньої Угорщини. Під проводом своїх «каганів» і другорядних воєначальників авари постійно займалися грабежами і тримали в страху своїх сусідів, особливо слов’ян, яких піддавали жорстоким гноблення. Вони зібрали величезні награбовані ними скарби у своєму «хрінге» (кільці), тобто центральному таборі (біля берегів Тиси), який був оточений потрійним рядом укріплень.

 

Карл Великий зробив проти них військовий похід в широких розмірах. Він сам повів уздовж берегів Дунаю франків, саксів і фризів (791); його син Піпін виступив з Італії на чолі іншої армії. Франки дійшли до Раабе, але епідемічна хвороба і голод, дуже зменшили їх число, примусили їх відступити. Війна з аварами тривала кілька років і, очевидно, була найстрашнішим з усіх криз, які довелося переживати франкам протягом царювання Карла Великого. У той час араби вторглися з Іспанії в Септіманію; сакси знову взялися за зброю; Баварія ще не була цілком підкорена. Незаконнонароджений старший син Карла Великого, Піпін Горбатий став на чолі змови, складеного з метою вбити його батька. Карл врятувався від цієї небезпеки тільки завдяки щасливому випадку і піддав змовників жорстоким покаранням (792); чвари, викликані іконоборцями, заважали Карлу підтримувати доброзичливі зносини зі Східною імперією, а єресь «адоптіан» [1] порушувала розбрати серед західного духовенства.

Карл Великий провів кілька років у Баварії, скликав своїх підданих в 792 і 793 роках на сейми в Ратісбонн, а ведення війни з аварами надавав своїм воєначальникам. Його син Піпін, що прийшов з Італії, і герцог фриульский напали на аварів з тилу, підпорядкувавши собі слов’ян, що жили в альпійських долинах (у Штирії і в Каринтії). Боротьба була дуже завзята; в ній авари позбулися майже всіх представників своєї знаті і значної частини населення. У 796 році їх «хрінг» був узятий приступом франкськими солдатами і Піпін розкинув на цьому місці свій табір. Скарби, накопичені цими грабіжниками і перейшли в руки переможців, були, – як тоді розповідали, – так величезні, що від них знизилася ціна дорогоцінних металів. Карл Великий щедро роздавав їх церковним і світським сановникам і своїм вірним прихильникам. Могутності аварів було покладено край; одні з них переселилися за Тису, інші, що надійшли під управління нового кагана, поклялися коритися Карлу Великому. Авари до такої міри ослабли, що після декількох років були змушені просити у Карла захисту від своїх колишніх васалів.

Посилання на основну публікацію