Війна «всередині демократії»

У перший рік радянської влади основна боротьба розгорнулася між більшовиками та іншими соціалістами – колишніми соратниками в боротьбі з монархією. Головним об’єктом протиріч між ними стало питання про політичному ладі. Есери і меншовики раніше відстоювали ідею демократичної республіки, вимагали від більшовиків знову скликати Установчі збори і передати йому всю повноту влади. У перші місяці 1918 вони намагалися повернути собі керівні позиції в місцевих Радах, створювали антибільшовицькі робочі організації – поради уповноважених (у Петербурзі, Тулі та інших містах).
У меншовиків та есерів з’явився шанс, тому що реальна політика робітничо-селянського уряди не поліпшила становища трудящих. Промислове виробництво занепадало, зростало безробіття. Проводилася більшовиками продовольча політика прирекла на голод столичні міста. Держава заборонила вільний продаж хліба, але забезпечувало при цьому мінімальні потреби, та й то не завжди. На настрої пітерських робочих обтяжливо позначився також переїзд уряду до Москви.
Ще однією «больовою точкою» став Брестський мир, підписаний у березні 1918 р По ньому війна між Росією та її противниками припинялася. Однак що відбулася за умовами миру втрата Росією колосальної території, німецька «кабала», в якій опинилися мільйони жителів західної частини країни, що не додали більшовикам авторитету. Укладення мирного договору з Німеччиною мало ще один наслідок – на знак протесту з Раднаркому вийшли ліві есери, які виступали за продовження «революційної війни». Урядова коаліція розпалася, в країні утвердилось однопартійний більшовицький уряд. Пізніше, в липні 1918 р, блок більшовиків і лівих есерів розвалився остаточно.

У цілому ряді міст навесні 1918 р пройшли страйки. Загони червоногвардійців заарештовували есерівських і меншовицьких керівників в тих місцях, де опозиції вдавалося перемогти на виборах до Рад. Наприклад, для того щоб не допустити переходу влади в Тулі в руки обраного робочими Народної ради, в місто були направлені військові формування. У передмісті Петрограда Колпіно була розстріляна демонстрація робітників, які вимагали хліба. В Іжевську і деяких інших містах Уралу спалахнули збройні повстання. Звинувативши есерів і меншовиків в організації збройної боротьби проти радянської влади, більшовицький ВЦВК у червні 1918 р ухвалила рішення виключити їх з Рад. (Відносно меншовиків рішення було особливо необгрунтованим, вони виступали як противники збройної боротьби в лавах «революційної демократії».)
Влітку 1918 розгорнулися бойові дії між більшовиками і есерами – між Червоною Армією Раднаркому і Народною армією Комітету членів Установчих зборів (Комуча), що діяв у Самарі. Основною ударною силою Комуча, що дозволила йому взяти під свій контроль значні території Поволжя та Уралу, були частини Чехословацького корпусу. Билися в Народній армії і уральські робітники, і мобілізовані селяни. Але успіхи Комуча виявилися неміцними. В кінці літа – початку осені 1918 р есерівське уряд було вибито з території Поволжя Червоною Армією.
Більшовикам вдалося до цього часу створити боєздатні частини, замість добровольчого принципу армія стала комплектуватися на основі загальної військової повинності. Для керівництва бойовими діями був створений Революційний військова рада (РВС) на чолі з наркомом по військових і морських справ Л. Д. Троцьким. Він встановив у військах залізну дисципліну. Створені за наказом Троцького загороджувальні загони відкривали вогонь по передовим підрозділам, якщо ті втекли з поля бою. Восени 1918 р було утворено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В. І. Леніним. Цей орган керував мобілізацією всіх засобів Радянської республіки, що спрямовуються на військові потреби.

Наступницею зазнав поразки Комуча стала створена в Уфі Директорія. Її влада поширювалася на Урал і Сибір. Але й становище Директорії виявилося хитким, в ніч на 18 листопада 1918 в результаті перевороту до влади був приведений адмірал А. В. Колчак. Збройна боротьба «всередині демократії» в цілому закінчилася.
Саме в цей, «демократичний» період Громадянської війни відбулося встановлення однопартійної системи в Росії. Поглиблення розбіжностей між більшовиками і лівими есерами призвело до їх відкритого зіткнення в липні 1918 р, у дні роботи V Всеросійського з’їзду Рад. Після цього на всіх рівнях радянської системи стала діяти тільки одна партія – РКП (б) (що мав місце в подальшому нетривалий допуск меншовиків та есерів до Рад носив майже бутафорський характер). Радянська влада втрачала останніх залишків демократизму. Її центральні органи перетворилися на «машинки для голосування», штампують рішення, прийняті в верхах більшовицької партії. Реальні нитки управління на місцях переходили в руки різного роду комітетів і «надзвичайних комісій» – каральних органів.
На V з’їзді Рад була прийнята Конституція РРФСР. Вона законодавчо закріпила встановлення диктатури пролетаріату у формі радянської влади з метою повного придушення буржуазії, знищення експлуатації та побудови соціалізму. Проголошувалися «демократичні» права для трудящих. Частина населення, віднесена до експлуататорів, була позбавлена ​​виборчих прав. П’ять голосів селян при виборах прирівнювалися до одного голосу робітника, таємне голосування не передбачалося.

Посилання на основну публікацію