Від княжих усобиць до політичної роздробленості Русі

Однією з причин постійних усобиць були домагання численних нащадків Ярослава Мудрого на самостійне князювання. На Любецькому з’їзді вони домоглися бажаного – кожній землею почала правити власна князівська династія.
Устремління удільних князів збігалися з інтересами бояр і городян. Більшу частину доходів бояр-вотчинників до цього часу давало вже не участь у зборі великокнязівських податків, а експлуатація залежних селян. Тому вотчинники приділяли все більше уваги своєму господарству, місцевим політичним і економічним інтересам на противагу великокнязівським. Торгово-ремісниче населення міст бажало мати власну верховну владу, яка надає йому заступництво. Наявність княжого двору приваблювало в місто ремісників, що обслуговували княжу родину і дружину. Сюди ж везли сільськогосподарську продукцію вотчинника і селяни довколишніх сіл. Все це призводило до відокремлення окремих земель. Економічний і політичний розвиток робило їх все більш незалежними від Києва. На початку XII в. Давня Русь вступила в новий період своєї історії – смугу політичної роздробленості.

Посилання на основну публікацію