Версальсько-Вашингтонська система: переваги та недоліки

Після завершення Першої світової війни постало питання про формування нової системи міжнародних відносин. Ця система повинна була забезпечити міжнародний баланс сил, затвердити принципи мирного вирішення конфліктів, запобігти ризик нової війни. Основну роль у формуванні цієї системи зіграли країни:

  • США;
  • Великобританія;
  • Франція.

Такою системою стала Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин, створена в ході двох великих міжнародних конференцій.

Події

  • 1919-1920 рр. – Паризька конференція, основною темою якої була повоєнна доля переможених країн і Європи в цілому. Представники Німеччини були запрошені на конференцію тільки після того, як всі рішення щодо Німеччини були прийняті. Представники Росії не були запрошені зовсім;
  • 1921-1922 рр. – Вашингтонська конференція, основною темою якої стало обмеження морських озброєнь і розробка єдиної політики в Тихоокеанському регіоні.

Основні рішення конференцій

Паризька

Німеччина оголошена основною винуватицею війни. Згідно з Версальським мирним договором між Німеччиною та країнами-переможницями, полягало наступне:

  • Німеччина втрачала значну частину територій, в тому числі всі колонії;
  • Німеччина повинна була виплатити значні за розміром репарації в якості відшкодування збитків, заподіяних війною;
  • Німеччині заборонялося встановлювати загальну військову повинність, розмір армії не повинен був перевищувати 100 тис. чоловік;
  • Німеччині заборонялося мати авіацію, бронетехніку, накладалися жорсткі обмеження на флот.
  • Інші країни, переможені у війні, також втрачали значні території, які або ставали основою незалежних держав (наприклад, Чехословаччина), або були приєднані до країнам-переможницям, або перейшли під їх управління (що сталося з більшістю територій Османської імперії – наприклад, Єгиптом, Сирією, Ліваном, Палестиною та ін).
  • Для забезпечення колективної безпеки та запобігання військових дій була створена міжнародна організація – Ліга Націй (статут Ліги Націй). Основним завданням організації було мирне вирішення міжнародних конфліктів. Лідерські позиції в Лізі Націй займали в першу чергу Великобританія і Франція. США, що стали одним з ініціаторів створення організації – не увійшли до її складу, так як Сенат проголосував проти ратифікації рішень Паризької конференції. Згодом Ліга Націй продемонструвала неефективність, механізми її роботи не дозволили запобігти Другу світову війну та інші, менш масштабні війни.

 Вашингтонська

  1. Були введені обмеження на розмір військового флоту, що закріпили привілейоване становище США.
  2. Був підтверджений підлеглий по відношенню до провідних держав (США, Великобританія, Японія та ін) статус Китаю.

Основні особливості Версальсько-Вашингтонської системи 

  • Вона виражала інтереси держав, що перемогли у Першій світовій війні, і ігнорувала інтереси переможених, до яких міжнародне співтовариство відносило і Радянську Росію. З точки зору західних держав радянський уряд було нелегітимним і не міг представляти інтереси Росії. У Німеччині тяжкі умови Версальського миру сприймалися як національне приниження, що породжувало реваншистські настрої, на хвилі яких до влади пізніше прийдуть націонал-соціалісти. Схоже положення Німеччини та Росії (колишніх держав-вигнанців) в цій системі, стало поштовхом до підписання ними Рапалльского договору і початок тісної співпраці.
  • Подарувавши національну незалежність багатьом європейським народам, ця система підтримувала колоніальну політику щодо Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.
  • Незважаючи на те, що США, які не увійшли до складу Ліги Націй, частково продовжували дистанціюватися від європейської політики, їх міжнародний престиж зміцнився, і США стають новим центром сили.
  • В цілому, в тому, що стосувалося забезпечення виконання основного завдання цієї системи – підтримання миру, система виявилася малоефективною. Відсутність детальних механізмів врегулювання конфліктів та реального єдності учасників Ліги Націй не дозволили їй уникнути міжнародних конфронтацій.

Конспект

18 січня 1919 року у Версалі (передмістя Парижа) відкрилася мирна конференція, на якій представники 32 держав повинні були охарактеризувати нову міжнародну ситуацію, зробити відповідні висновки підсумків Першої світової війни і створити нову політичну систему в Європі і світі.

Спочатку, дана конференція була спрямована не тільки проти переможених країн (Німеччина, колишня Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але і проти Радянської Росії. Саме тоді учасники конференції відкрито схвалили необхідність військової інтервенції в охопленою громадянською війною Росію, щоб, скориставшись зручним моментом, розграбувати і розділити країну.

Головна роль на конференції належала «Великій трійці», яка вирішувала всі основні питання, виходячи, передусім, з власної вигоди.

В «Велику трійку» входили:

  • президент США Ст. Вільсон;
  • прем’єр-міністр Великобританії Д. Ллойд Джордж;
  • голова французького уряду Ж. Клемансо.

Кожен з учасників цього тріумвірату пропонував своє бачення нового світоустрою, вбачаючи при цьому головну небезпеку, а, отже, і ворога, в Радянській Росії і в революційному комуністичному Русі. Ще в 1918 році Вільсон запропонував «14 пунктів», які в підсумку і лягли в основу нового світопорядку. Ці пункти передбачали:

  • відмову від таємної дипломатії;
  • рівноправність економічних інтересів;
  • свободу мореплавства;
  • обмеження озброєнь;
  • врегулювання колоніальних і територіальних суперечок і т.д.

Одним з пунктів було створення незалежної Польської держави – “цього потворного дітища Версальського договору”, як висловився більшовик В. М. Молотов.

28 червня 1919 року в Дзеркальному залі Версальського палацу був підписаний мирний договір союзних держав з Німеччиною. На переможену Німеччину накладалася багатомільйонна контрибуція, вона позбавлялася її деяких земель (Ельзасу, Лотарингії, Померанії, Верхної Сілезії, Данцига і ін.), позбавлялася всіх колоній, країні було дозволено мати чисельність армії не більше 100 тис. чол., накладалося обмеження на виробництво озброєнь і військової техніки та ін. Німеччина стала фактично банкрутом.

10 вересня 1919 року був підписаний мирний Сен-Жерменський договір з Австрією, за яким було офіційно визнана ліквідація країни.

На території колишньої Австро-Угорської імперії утворилися нові держави – Чехословаччина і Угорщина, великі території були включені до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, Галичина була приєднана до Польщі, Румунія просунулася в Трансільванію.

27 листопада 1919 року був підписаний мирний Нейський договір з Болгарією, по якому країна зобов’язувалася виплачувати контрибуцію країнам-переможницям, повинна була скоротити чисельність збройних сил і позбавлялася прикордонних територій на користь союзних держав.

4 червня 1920 року було підписано Тріанонський мирний договір з Угорщиною, за яким від країни також відділялися багато землі, на користь союзних держав.

10 серпня 1920 року було підписано Севрський мирний договір з Туреччиною, по якому країна позбавлялася багатьох своїх земель і територій (Аравійський п-ів, Близький Схід, Месопотамія та ін.). Всі ці землі стали колоніями держав-переможців.

Ці п’ять мирних договорів становлять основу Версальсько-Вашингтонської системи. Тоді ж був створений новий міжнародний орган – Ліга Націй, який був найвищим міжнародним органом.

Версальсько-Вашингтонська система була спрямована на недопущення проникнення більшовизму в Європу і Азію, носила явний антирадянський характер. Виходячи з цього Ллойд Джордж і Вудро Вільсон, а також їхні послідовники будували т. зв. «санітарний кордон» по периметру кордонів СРСР в Європі і Азії.

Посилання на основну публікацію