«Великий стрибок» і культурна революція

У 1958 р з ініціативи Мао Цзедуна була прийнята стратегія «великого стрибка». Намічалося в найкоротший термін обігнати СРСР за основними показниками розвитку. Було висунуто гасло «Три роки наполегливої ​​праці – десять тисяч років щасливого життя».

На базі усуспільнення всієї власності селянства створювалися аграрні комуни, вводилося зрівняльний розподіл виробленої продукції. Під страхом покарання трудящі були зобов’язані працювати з повною віддачею сил за мінімального забезпечення продовольством, що означало переведення країни на казармений стан. Від комун вимагали не тільки аграрну, але і промислову продукцію. По всьому Китаю створювалися примітивні печі для виплавки заліза. Правда, низька якість виключало можливість його використання.

Підсумки «великого стрибка» виявилися катастрофічними. Якщо в 1950-і рр. середньорічні темпи приросту виробництва ВВП становили більше 5%, то в 1960-і рр. вони впали до нуля. Вже в 1959 р Китай зіткнувся з проблемою голоду, від нього загинули мільйони чоловік. У цьому звинуватили радянських фахівців (в 1960 р їх відкликали з Китаю), а також внутрішню опозицію. До неї були віднесені управлінські кадри, люди з вищою освітою (особливо отриманим в СРСР), інтелігенція, критикувала політику влади.

Для боротьби з опозицією Мао Цзедун використав молодь – студентів, школярів, вихованих у дусі поклоніння його ідеям. Проголошена в 1966 р «культурна революція» повинна була викорінити в суспільстві «контрреволюційні елементи». Сформовані з молоді загони хунвейбінів («червоних охоронців») за допомогою армії громили школи, університети, місцеві органи влади. Вони змушували свої жертви каятися у злочинах проти ідей Мао Цзедуна. «Злочинців» відправляли на «перевиховання» в сільські комуни.

Голод, спад промислового виробництва, дезорганізованого «культурною революцією», супроводжувалися мілітаризацією країни. В кінці 1950-х рр. Китай створив власну ядерну зброю. Він вів підготовку до возз’єднання з Тайванем силою. Територіальні суперечки з Індією з приводу Тибету привели в 1959 і 1962 рр. до збройних конфліктів на китайсько-індійського кордону.

Китай надавав підтримку Північному В’єтнаму в боротьбі проти американського втручання в Південно-Східній Азії. Однак територія КНР була закрита для поставок допомоги з СРСР до В’єтнаму по суші. У 1969 р відбулися збройні зіткнення на радянсько-китайському кордоні. У Китаї не приховували, що вважають війну з СРСР реальною перспективою. У 1971 р КНР нормалізувала відносини з США, які погодилися з тим, що Тайвань повинен розглядатися як невід’ємна частина Китаю.

На міжнародній арені Китай прагнув створити власне комуністичний рух, що орієнтується на Пекін, підштовхнути країни Азії та Африки до вибору китайської моделі соціалізму. Прийняття цієї лінії національно-визвольними силами Камбоджі призвело до національної трагедії. Після повалення в 1975 р проамериканського режиму лідер «червоних кхмерів» Пол Пот зруйнував міста, промисловість, скасував гроші. Все населення Камбоджі було переселено в сільськогосподарські комуни, створені за зразком китайських. Фізично знищено було близько 3 млн осіб, приблизно половина населення країни. У 1977 р режим Пол Пота, сподіваючись на допомогу Китаю, почав війну проти сусіднього В’єтнаму.

Зі смертю Мао Цзедуна в 1976 р ситуація в Китаї стала змінюватися, хоча вплив його послідовників позначалося ще кілька років. У 1979 р армія В’єтнаму розгромила сили «червоних кхмерів» і вступила на територію Камбоджі. Режим Пол Пота був повалений, Камбоджа повернулася до нормального життя. Маючи намір «помститися» В’єтнаму, Китай розгорнув проти нього бойові дії. Однак армія В’єтнаму, що мала досвід багаторічної війни проти США і южновьетнамского диктаторського режиму, завдала поразки агресору. Ця поразка призвело до зміни внутрішньої, а потім і зовнішньої політики КНР.

Посилання на основну публікацію