Велике переселення народів

Пропонується вивчити тему «Велике переселення народів». На початку уроку розкривається суть Великого переселення народів, його характерні особливості. Розкриті причини кризи в Римській імперії. Розглянуто важливі етапи у Великому переселенні народів: сутичка між гунами й готами, взяття Риму готами, плем’я вандалів і його війна з Римом, плем’я гунів та їх напад на Римську імперію, Союз між римлянами й готами проти гунів. В кінці уроку пропонується розглянути підсумки Великого переселення народів.

Грандіозний процес пересування народів з Азії в Європу, а точніше, в центральні частині Римської імперії (Італію, Іспанію, Галлію), викликаний безліччю факторів – в тому числі глобальним похолоданням в Європі і ослабленням Римської імперії. Відбувався в IV-VII ст. н. е.

Передісторія

В ході хунно-китайських війн до кінця II століття народ хунну (гуни) виявився витісненим з Великої Китайської рівнини. Його слід заново виявляється вже в кінці IV століття, коли гуни вторгаються в Східну Європу. Під натиском гунів і разом з гунами народ за народом рушив у межі Римської імперії. До того часу Римська імперія перебувала у занепаді: колись родючі землі почали запустевать, культура ставала все більш примітивною, йшла постійна чехарда імператорів, центральна влада ослабла.

Події

  • 354 р. – початок вторгнення гунів у Східну Європу.
  • 378 р. – битва при Адріанополі. Повний розгром римської армії готами – представниками німецького племені.
  • 395 р. – поділ Римської імперії на Західну і Східну. Західна Римська імперія більш вразлива для нападів германців і гунів.
  • 410 р. – захоплення і розграбування Риму готами Алариха.
  • 441-453 рр. – походи Аттіли, вождя гунів, які завдали великої шкоди обох частинах Римської імперії.
  • Середина V ст. – вестготи захоплюють Іспанію.
  • 476 р. – німецький воєначальник Одоакр скидає останнього імператора Західної Римської імперії Ромула Августула.
  • 486 р. – вождь германського племені франків Хлодвіг захоплює найбільшу римську провінцію Галлію (сучасна Франція).
  • 493 р. – Теодоріх засновує в Італії королівство остготів.

Висновок

Велике переселення народів завершило епоху античності, прискоривши агонію угасавшей античної цивілізації, поклавши початок середньовічної цивілізації. В результаті змішування варварів з населенням Римської імперії почалося формування народів, що населяють Європу досі. Змішання римської культури та культури варварів, як римляни називали тих, хто брав участь у Великому переселенні, багато в чому визначив контури західної культури від Середньовіччя до сучасності.

Паралелі

Рух монголів з монгольському степу і створення ними величезної імперії.

Міграції тюрків, що відбувалися на території Близького Сходу протягом усього Середньовіччя, в результаті призвели до падіння Східної Римської імперії (Візантії).

Конспект

Період з IV по VII ст. увійшов в історію Європи як епоха Великого переселення народів, названа так тому, що на ці чотири століття припадає пік міграційних процесів, захопили практично весь континент і радикально змінили його етнічний, культурний і політичний вигляд. Територія Римської імперії, яка мала родючими землями, стала об’єктом постійних нападів. Ті ж причини змушували степовиків шукати нові землі під пасовища.

Під час Великого переселення народів кінця IV–V ст. відбулися в небачених раніше масштабах переміщення численних народів, племінних союзів племен Східної та Центральної Європи. До середині IV ст. із об’єднання готських племен виділилися спілки західних і східних готів (інакше вест – і остготів), що займали відповідно землі між Дунаєм і Дніпром та між Дніпром і Доном, включаючи Крим. До складу союзів входили не тільки германські, а також фракійські, сарматські, можливо, і слов’янські племена. У 375 р. остготский союз був розгромлений гунами — кочівниками тюркського походження, що прийшли з Центральної Азії. Тепер ця доля спіткала і вестготів.

Рятуючись від гуннської навали, вестготи в 376 р. звернулися до уряду Східної Римської імперії з проханням про притулок. Вони були поселені на правому березі нижнього Дунаю Мезії в якості союзників із зобов’язанням охороняти дунайський кордон в обмін на поставки продовольства. Буквально через рік втручання римських чиновників у внутрішні справи вестготів (яким було обіцяно самоврядування) і зловживання з поставками викликали повстання вестготів; до них приєдналися окремі загони з інших варварських племен і багато раби з маєтків і рудників Мезії та Фракії. У вирішальній битві біля Адріанополя у 378 р. римська армія була вщент розбита, при цьому загинув імператор Валент.

В 382 р. новому імператору Феодосію I вдалося придушити повстання, але тепер вестготам для поселення була надана не тільки Мезія, але також Фракія і Македонія. У 395 р. вони знову повстали, спустошивши Грецію і змусивши римлян виділити їм нову провінцію — Іллірію, звідки вони починаючи з 401 р. здійснювали набіги в Італію.

Армія Західної Римської імперії полягала до цього часу здебільшого з варварів, на чолі її стояв вандал Стилихон. Протягом декількох років він досить успішно відбивав напади вестготів і інших германців.

Хороший полководець, Стилихон разом з тим розумів, що сили імперії виснажені, і прагнув по можливості відкупитися від варварів. У 408 р., звинувачений у потуранні своїм одноплемінникам, що розоряли тим часом Галію, і взагалі в надмірній поступливості варварам, він був зміщений і незабаром страчений.

Після загибелі Стилихона гідних супротивників у германців не було. Вестготи знову і знову вторгалися в Італію, вимагаючи римських скарбів, рабів і нових земель. Нарешті в 410 р. Аларіх після довгої облоги взяв Рим, пограбував його і рушив на південь Італії, маючи намір переправитися в Сицилію, але по дорозі раптово помер. Збереглася легенда про його небачених похороні: готи змусили бранців відвести русло однієї з річок, на дні її поховали Алариха з незліченними багатствами. Потім повернули води річки в русло, а бранців вбили, щоб ніхто не дізнався, де похований великий вождь готовий.

Рим уже не міг протистояти варварам. У травні 455 р. флот вандалів (германське плем’я) раптово з’явився в гирлі Тібру; в Римі спалахнула паніка, імператор Петроний Максим не зумів організувати опір і загинув. Вандали без праці захопили місто і піддали його 14-денного розгрому, знищивши при цьому множинних пам’яток культури. Звідси походить термін «вандалізм», яким позначають навмисне безглузде знищення культурних цінностей.

З гунами Рим зіткнувся ще в 379 р., коли ті, йдучи по п’ятах вестготів, вторглися в Мезию. З тих пір вони неодноразово нападали на балканські провінції Східної Римської імперії, іноді терпіли поразку, але частіше йшли лише за отриманні відкупу. У 436 р. гуни, очолювані Аттілою (за свої насильства прозваним християнськими письменниками Бичем Божим), розгромили королівство бургундів; ця подія лягла в основу сюжету «Пісні про Нібелунгів».

В результаті частина бургундів влилася до складу гунського союзу, інша була переселена римлянами до Женевського озера, де пізніше, в 457 р., виникло так зване Бургундське королівство з центром у Ліоні. B кінці 40-х років ситуація змінилася. Аттіла став втручатися у внутрішні справи Західної Римської імперії і претендувати на частину її території.

У 451 р. гуни в союзі з германськими племенами вторглися в Галлію. У вирішальній битві на Каталаунських полях римський полководець Аецій з допомогою вестготів, франків і бургундів розбив військо Аттіли. Це бій по праву вважається одним з найважливіших у світовій історії, оскільки на Каталаунських полях у відомій мірі вирішувалася доля не тільки римського панування в Галлії, але і всієї західної цивілізації. Однак сили гунів аж ніяк ще не були вичерпані.

На наступний рік Аттіла здійснив похід в Італію, взявши Мілан і ряд інших міст. Позбавлена підтримки німецьких союзників, римська армія виявилася не в змозі йому протистояти, але Аттіла, побоюючись уразила Італію епідемії, сам пішов через Альпи. У 453 р. він помер, і серед гунів почалися усобиці. Два роки потому повстали підлеглі їм германські племена. Держава гунів розпалася.

Посилання на основну публікацію