Веймарська республіка (1919-1933 роки)

Німеччина після Першої світової війни

Паризька мирна конференція 1919 р р задумана для визначення умов договору переможців і переможених, стала приниженням для Німеччини. Німецьку делегацію викликали в Версаль лише тоді, коли текст угоди був готовий: вона повинна була підписати договір, не обговорюючи його. Згідно з умовами мирного договору, підписаної 28 червня 1919 року, Німеччина втрачала одну восьму частину своєї території; чисельність армії обмежувалася 100 тис. чоловік; на західному кордоні створювалася демілітаризована (вільна від військ і військових підприємств) Рейнська зона; Німеччина, оголошена єдиною винуватицею війни, зобов’язувались виплачувати будь-які репарації.

Утворення Веймарської республіки

За Конституцією 1919 року Німеччина проголошувалася республікою, що отримала назву Веймарської. Конституція гарантувала загальне виборче право та інші політичні і громадянські права і свободи, закріплювала федеративну структуру держави, сильну президентську владу і відповідальне перед рейхстагом (парламентом) уряд.

Політичний розвиток Веймарської республіки

Уряду соціал-демократів довелося взяти на себе неприємний обов’язок підписати Версальський мирний договір. Веймарська республіка з моменту свого народження була заплямована визнанням образливого для німецької національної гордості документа. Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) підтримала центристські партії, виник лівоцентристський блок, який проводив політику виконання умов мирного договору. Праві партії, навпаки, «заробляли очки» в політичній боротьбі, пропонуючи відмовитися від виконання ганебного договору. У березні 1920 р праві під проводом Вольфганга Каппа зробили спробу державного перевороту (Капповський путч), здійснену силами армії. Спроба не вдалася.

Проти уряду виступали не тільки праві, але і радикально налаштовані ліві – «незалежні соціал-демократи» і комуністи, які об’єдналися в жовтні 1920 року в Комуністичну партію Німеччини (КПГ).

Пивний путч (1923 рік)

Увечері 8 листопада 1923 року, під час чергового мітингу в мюнхенській пивній, Гітлер закликав присутніх до негайного походу на Берлін. В історичній літературі відбувається отримало назву «пивний путч». Вранці 9 листопада колона з 3 тис. Штурмовиків на чолі з Гітлером і Людендорфом (начальником німецького Генштабу в роки Першої світової війни) рушила в центр Мюнхена, сподіваючись звільнити обложених в будівлі військового міністерства штурмовиків (раніше вони самі захопили цю будівлю, але потім були блоковані в ньому). Гітлер був упевнений, що армія і поліція не будуть застосовувати силу проти ветеранів, але виступ нацистів було придушене. Заарештований лідер НСДАП постав перед судом.

Проведений суд перетворив Гітлера в фігуру національного рівня: підсудний не захищався, а нападав, звинувачуючи владу Веймарської республіки в ситуації, що в країні важкої ситуації. В результаті лідер нацистської партії отримав замість максимально можливого довічного ув’язнення п’ять років в’язниці і вже через рік був випущений на свободу достроково. Термін свого тюремного ув’язнення він використовував для написання книги «Майн кампф» ( «Моя боротьба»), що поєднує елементи автобіографії з викладенням ідей нацизму. 

Веймарська республіка в 1924-1928 роках ( «Золоті двадцяті»)

1924-1928 рр. стали для Німеччини періодом стабілізації ( «Золоті двадцяті»). За планом виведення країни з кризи (розроблений міжнародним комітетом експертів) їй виділявся кредит на відновлення економіки, встановлювалися фіксовані виплати з репарацій, позитивно вирішувалося питання про допуск німецьких товарів на зовнішні ринки. В результаті до 1929 р іноземні інвестиції (в основному американські) в німецьку економіку досягли 33,5 млрд золотих марок, а виплати з репарацій – 15 млрд золотих марок. У 1929 р Німеччина виходить на друге місце в світі за обсягом промислового виробництва, поступаючись лише США.

Президент Веймарської республіки П. Гінденбург

Незважаючи на очевидні успіхи, Веймарська республіка сприймалася багатьма як режим, нав’язаний німцям після поразки Німеччини. Звідси виник не випадково перемога на президентських виборах в 1925 р старого фельдмаршала Пауля Гінденбурга, колишнього головнокомандувача німецькою армією в роки війни.

Питання з цього матеріалу:
Які території втратила Німеччина після поразки в Першій світовій війні?
Чому комуністам і нацистам не вдалося використати виниклу кризу і прийти до влади в першій половині 1920-х рр.?
Як впливали кризи початку 20-х і 30-х рр. на настрої виборців в Німеччині?
Які партії вигравали від дестабілізації обстановки в країні?

Посилання на основну публікацію