Утворення монополій

Розробка і впровадження нових технологій, оновлення обладнання, створення гігантів індустрії, що використовують конвеєрне виробництво, поліпшення транспорту та зв’язку вимагали величезних вкладень капіталу. Більшість промисловців не мало достатніми коштами. Для здійснення модернізації застосовувалися різні методи: об’єднання капіталів; випуск цінних паперів – акцій (їх продаж дозволяла залучити грошові ресурси заможних верств населення, які розраховують на подальше отримання частини прибутків); використання грошових коштів банків (одержання позик під заставу частини акцій); звернення до підтримки держави.

У процесі модернізації виробництва (в більшості промислових країн він охопив період 1880-1910 рр.) Докорінно змінився характер економічного життя.

• Завдяки злиттю і поглинанню капіталів склалися об’єднання промисловців, тобто монополії, контролюючі випуск більшої частини певних видів продукції. Основні форми монополій (картелі, синдикати, трести) розрізнялися за ступенем централізації капіталу і самостійності учасників об’єднань. У картелі узгоджувалися ціни на продукцію, що випускається, її обсяги; учасники синдикатів зберігали самостійність, але об’єднували систему збуту товарів; в трестах виробництво і реалізація здійснювалися під єдиним, централізованим керівництвом.

• Відбулося злиття банківського капіталу з промисловим. Банки, отримуючи під заставу або вкладаючи гроші в прибуткові акції промислових компаній, перетворювалися на їх співвласників. На базі злиттів банківського капіталу виникали холдингові компанії (концерни), власники яких мали контрольними пакетами акцій, що давали їм право вирішального голосу в управлінні десятками різних підприємств. Контролюючи найбільші фірми у сфері виробництва, транспорту і торгівлі, провідні фінансові групи придбали здатність визначати економічний розвиток провідних держав світу, впливаючи і на їх політичне життя. Цей вплив здійснювалося через контрольовану фінансовими групами пресу, внески до фондів виборчих кампаній, відвертий підкуп вищих чиновників.

• Великі монополії, які освоїли конвеєрне виробництво, почали розоряти конкурентів, що затрималися на фазі дрібносерійного випуску продукції, ставити під повний контроль, тобто монополізувати, внутрішні ринки своїх країн. Особливо прискорювалися процеси монополізації в роки економічних криз. Розташовували величезними фінансовими ресурсами концерни без праці переживали тимчасові падіння попиту, разорявшие дрібних і середніх підприємців.

• Наступним кроком монополій став наступ на зовнішні, зарубіжні ринки. Воно найчастіше приймало форму вивозу капіталу – створення на території інших країн своїх філій, які організовують на місцях випуск продукції і видобуток сировини. Це дозволяло обійти митні збори, заощадити на транспортних витратах. Так, вже до початку XX ст. американський капітал контролював провідні галузі економіки Мексики, Канади, Куби. Нерідко використовувалися такі методи, як скупка акцій закордонних компаній, придбання прав на видобуток сировини та енергоносіїв. Прибутки або вивозилися з країни, куди спрямовувалися іноземні капітали, або йшли на розширення контролю над її економікою.

• Новим етапом концентрації виробництва і централізації капіталу стало створення міжнародних монополій. Найбільші банківсько-промислові групи різних країн деколи приходили до висновку, що угода про розподіл ринків або злиття капіталів на міжнародному рівні вигідніше, ніж конкурентна боротьба. Наприклад, в 1907 р між провідними виробниками електротехнічного обладнання, німецької корпорацією АЕГ і американської «Дженерал електрик» був укладений договір про співробітництво та розподіл ринків збуту продукції. У той же час на початку XX ст. на міжнародній арені між найбільшими монополіями частіше переважали відносини суперництва, а не співпраці.

Посилання на основну публікацію