Утворення Франкського королівства

У рік падіння Західної Римської імперії всі її області, крім однієї, були вже в руках варварських королів »[1]: у Британії утвердилися англосакси; Галію на південь від Луари і Іспанія були зайняті вестготами; південно-східною частиною Галлії заволоділи бургунди; Італією управляли герули; в Африці панували вандали. Залишалася в управлінні римського воєначальника лише смуга землі в Галлії між Луарою і Соммой, але й вона через десять років була зайнята німецьким же народом – франками. Цей народ, розділявся на франків салических і рипуарских, уже давно почав рух у межі Римської імперії і в епоху її падіння займав країну по нижній течії Рейну. Частина салічних франків прямо була прийнята в північно-східний кут Галлії в якості захисників імперії. До кінця V-го століття у франків не було спільного короля, але як раз в епоху падіння імперії цей народ був об’єднаний одним зі своїх царьків, Хлодвигом, з роду Меровінгів. Хлодвиг зважився відняти римську частина Галлії у її правителя (Сиагрія) і напав на Суассон, який і повинен був визнати його владу (486), після чого була зайнята і вся країна на північ від Луари.

Близько того ж часу в Галлію вторглись було аллемани, але Хлодвиг відбив цю навалу в битві при Тольбіаке (Цюльпіх) і слідом за цим прийняв у Реймсі хрещення (496). Він був одружений на бургундської принцесі, сповідувала християнську віру і мала на свого чоловіка великий вплив. Під час битви з Аллеманн Хлодвиг дав обітницю хреститися, якщо переможе ворога, і виконав цю обіцянку разом з своїми франками. Особливо було важливо те, що франки прийняли християнство за православним вченням, яке сповідалося і римським населенням Галлії: це здобуло Хлодвігу розташування гало-римлян і полегшило розпочате їм завоювання південної Галлії (Аквітанії), яка перебувала під владою ариан-вестготів. Останні були витіснені Хлодвигом з Галлії, і майже вся ця римська провінція увійшла до складу франкського королівства. Один із синів Хлодвіга приєднав до цього королівству і Бургундію. Мало-помалу воно розширило свої межі і на правому березі Рейну.

Остготи в Італії

У той самий час, як Хлодвіг опановував Галлією, до Італії за покликом східного імператора прийшли остготи під проводом короля свого, Теодориха (490). Цей народ з’явився сюди в якості військової сили, що складалася на службі імперії. Населення Італії було незадоволене прибульцями, яким повинно було поступитися третину землі і які були до того ж ще арианами. Тому в населенні Італії існувало постійне тяжіння до відновлення безпосередньої влади Візантії.

Імперія і варварські королівства

Поділ Римської імперії в 395 р і припинення імператорської влади на Заході в 476 р далеко не були розпаданням імперії на два зовсім окремі держави і повним зникненням на Заході самої ідеї імперії. У свідомості сучасників імперія продовжувала зберігати свою єдність, і урядові розпорядження видавалися від імені обох імператорів. Коли Одоакр скинув Ромула Августула, права останнього по суті перейшли до східного імператора. Самі варварські королі визнавали над собою імператорську владу. Вони дивилися на себе, лише як на правителів окремих областей імперії і начальників її збройних сил. Самое оселення їх у різних провінціях відбувалося здебільшого за згодою, хоча б і вимушеного, імператорів. Між іншим, бажаючи узаконити свою владу над місцевим населенням, вони домагалися від імператорів дарування їм різних римських титулів; напр., вестготські королі були «магістрами міліції», Хлодвіг отримав з Константинополя титул «консула» і т. п. Корінне населення римських провінції, зайнятих варварами, теж відчувало свій зв’язок з імперією, особливо з причини того, що варвари довгий час були єретиками -аріанамі. Після 476 р воно дуже природно визнавало своїм імператором того, хто царював в Константинополі. Але в перші п’ятдесят років після падіння Західної імперії у Візантії не було енергійних правителів, які могли б відновити на Заході безпосередню владу імперії.

Посилання на основну публікацію