Управління слов’ян

Спочатку східні слов’яни жили «кожен своїм родом і на своїх місцях», тобто люди об’єднувалися на основі кровної спорідненості. На чолі стояв родової старійшина, що мав велику владу. Але в міру розселення слов’ян на великих просторах родові зв’язки почали розпадатися.

Кровноспоріднену громаду змінила сусідська (територіальна) громада – шнур. Окремі громади об’єднувалися в племена, племена утворювали союзи племен.

Члени верві спільно володіли сіножатями і лісовими угіддями, а орні землі були поділені між окремими сімейними господарствами. Перестала діяти влада родового владики. На загальну раду – віче – тепер сходилися всі домохазяїни округи. Вони вибирали старійшин для ведення спільних справ.

Питання, що вимагали узгодження всіх громад, вирішувалися на племінному віче, а проблеми, що стосувалися всіх племен, виносилися на обговорення представників племен.

У східних слов’ян не було спеціальних загонів професійних воїнів. У разі військової небезпеки з ворогами билося все чоловіче населення – народне ополчення, яке будувалося за десятковою системою (десятки, сотні, тисячі).

Посилання на основну публікацію