Трудова мобілізація населення в СРСР

Формування планово-директивного управління економікою супроводжувалося складанням відповідала їй системи стимулювання праці. Крайня обмеженість ресурсів, які повинні були йти на зарплату, будівництво житла, виробництво одягу, взуття, меблів, побутового начиння, сферу обслуговування, зумовила особливості цієї системи. Держава адміністративно регулювало рівень доходів і споживання, який залежав від ступеня відповідальності і сфери зайнятості працівників.

Керівники високого рангу мали високий у порівнянні з іншими громадянами рівень споживання, при цьому їх в наказовому порядку, не питаючи, могли призначити на будь-яку посаду і перекинути в будь-яку точку країни. «Відповідальні працівники» мали ненормований робочий день, несли сувору персональну відповідальність. Невиконання завдання, підозріле минуле, сумніви в лояльності – все це могло бути й було приводом для репресій проти керівників і членів їх сімей. Від цього не був застрахований ні член Політбюро, ні нарком, ні директор підприємства.

У другу групу входили працівники – інженери, службовці, робітники, праця яких оплачувалася відповідно до визначеної державою тарифною сіткою. Зарплати цієї категорії були невисокі: їх вистачало на задоволення лише першочергових потреб в їжі і одязі. В оплаті праці присутня уравнительность: відмінності між працівниками різної кваліфікації були не надто великі. Обмеження в переміщенні з одного місця роботи на інше були пов’язані з введенням в 1938 р трудових книжок. З тих пір без трудової книжки не приймали на роботу, вона зберігалася на підприємстві, її могли не видавати. Обмеження у виборі місця проживання з’явилися і у зв’язку з введенням в 1932 р прописки Третя категорія працівників – насамперед колгоспні селяни – за свою працю отримували зовсім незначну плату. Економічні стимули роботи в колгоспах були низькими, і як наслідок – продуктивність праці теж. Більшість селян існувало переважно завдяки наявності у них присадибних ділянок. Але вони надавалися лише за умови роботи на колгоспних полях і фермах. Фактично колгоспники були прикріплені до своїх селах: вони не мали паспортів, без яких пересування по країні було неможливим.

Четвертої категорією громадян, праця яких інтенсивно використовувався у вирішенні завдань індустріалізації, були ув’язнені. У 1930 р за рішенням РНК СРСР було створено Головне управління таборами (ГУЛАГ). Працю ув’язнених став включатися в державні плани, виник табірний сектор економіки. У 1938 р в таборах перебували 1 млн 851 тис. Ув’язнених. На 1 березня 1940 ГУЛАГ складався з 53 таборів, 425 виправно трудових колоній, що налічували близько 1 млн 600 тис. Ув’язнених. Використовувався також праця багатьох сотень тисяч засланих людей («спецпоселенців»). «Спецпоселенців» працювали на всіх найважливіших будівництвах, причому більшість працювала сумлінно і всупереч усьому вірило в великий сенс того, що вони роблять. У 30-і рр. багато важливі галузі економіки (лісозаготівля, видобуток металів, будівництво), райони Півночі і Далекого Сходу розвивалися завдяки використанню примусової праці.

 

Однак система стимулювання праці в СРСР в 30-х рр. обмежувалося адміністративним регулюванням і примусом. Успіхи в розвитку економіки були б неможливі без щирого ентузіазму робітників, селян, інтелігенції. В основі їх ентузіазму лежала віра в можливість революційного перетворення суспільства на основі принципів загальної рівності і справедливості, вперше реалізованого саме в нашій країні. Багато хто був упевнений, що соціалізм буде побудований дуже швидко, після чого прийде довгоочікуване достаток для трудового народу. Готовність свідомо йти на жертви, незручності і тяготи давала можливість намічати такі темпи перетворень, які в інших умовах були нереальні. Ці настрої блискуче висловив В.В. Маяковський: «Темно свінцовоночіе і дощик товстий, як джгут. Сидять у багнюці робочі, сидять лучину джгут. Слівеют губи з холоду, але зуби шепочуть в ряд: «Через чотири роки тут буде місто-сад!»

Договір робочих про соціалістичне змагання. 1929
Ентузіазм народу цілеспрямовано підтримувався «зверху». У січня 1929 була опублікована написана В.І. Леніним ще в 1917 р стаття «Як організувати змагання». У ній говорилося, що саме свідомість і ентузіазм повинні бути головним стимулом до праці при соціалізмі. Вже наприкінці 1929 розгорнулося масовий рух за дострокове виконання планів п’ятирічки. Підтримка «ударництва» в роки першої п’ятирічки, стахановського руху в період другої п’ятирічки виливалася в могутні пропагандистські кампанії, які були покликані надихати широкі маси робітників на самовіддану працю. Ударників, стахановців, передовиків виробництва оточували пошаною і повагою, їхні імена гриміли по всій країні, вони отримували чималі матеріальні блага. Для громадян, котрі домоглися найбільш видатних результатів у діяльності на благо країни, в 1938 р було засноване звання «Герой соціалістичної праці».

Посилання на основну публікацію