Третій етап зовнішньої політики СРСР в Європі

В березні 1939 р Англія і Франція запропонували радянському уряду дати гарантії Польщі та Румунії на випадок німецької агресії. Це пропозиція була зроблена слідом за повідомленням британського прем’єр-міністра Н. Чемберлена в парламенті про англо-французьких грунтах цим країнам. Однак Англія і Франція не давали жодних гарантій прибалтійським країнам (на чому наполягало радянське керівництво), як би відкриваючи німецької армії широкий коридор до кордонів Радянського Союзу.

У квітні 1939 радянський уряд запропонувало укласти потрійний пакт про взаємодопомогу між Радянським Союзом, Англією і Францією. Після тривалих консультацій в травні англійське уряд дав згоду на цей пакт. Переговори йшли дуже важко. Англійці відмовлялися давати гарантії прибалтійським державам. «Молодші» партнери Англії та Франції – Румунія, Польща і країни Прибалтики – різко негативно висловлювалися про пропозиції Радянського Союзу надати йому право вводити війська на їх території у разі німецької агресії, очевидно, побоюючись, що вони потім не будуть виведені звідти. Але без цього права Червона Армія не могла вступити в безпосереднє зіткнення з німецькою армією.

Для прискорення переговорів і підписання договору радянський уряд запросило англійського міністра закордонних справ Е. Галіфакса приїхати в Москву. Але той не знайшов часу для такої поїздки. На початку липня 1939 прем’єр-міністр Н. Чемберлен говорив одному зі своїх міністрів: «Я все ще не втратив надії, що мені вдасться уникнути підписання цього нещасного пакту».

Нарешті, за пропозицією радянського уряду 12 серпня 1939 в Москві почалися переговори військових делегацій СРСР, Англії та Франції. Тут несподівано з’ясувалося, що англійці не мають повноважень для ведення таких переговорів і підписання угоди. Зневажливе ставлення до переговорів підкреслювалося й тим, що на чолі англійської та французької місій були поставлені другорядні військові діячі. Главою ж радянської делегації був нарком оборони маршал К.Є. Ворошилов.

Радянська делегація представила детальний військовий план спільних дій збройних сил СРСР, Англії та Франції проти агресора. Відповідно до нього Червона Армія мала виставити 136 дивізій. Англійська делегація заявила, що у разі виникнення війни Англія спочатку пошле на континент всього 6 дивізій. Англійці і французи нічого не робили для того, щоб спонукати польське і румунське керівництво дати згоду на прохід радянських військ через їхню територію. Навпаки, члени військових делегацій західних держав були попереджені своїми урядами, що цей вирішальний для всієї справи питання не повинне обговорюватися в Москві.
З документів, опублікованих після війни, стало відомо, що в директиві англійського уряду своєї делегації наказувалося вести переговори повільно, не приймати на себе будь-яких зобов’язань, «здатних зв’язати нам руки при всіх обставинах». Радянський уряд мало всі підстави побоюватися нового Мюнхена, цього разу прямо спрямованого проти Радянського Союзу. Війна в Європі могла початися в будь-який день. А в цей час в районі річки Халхін-Гол частини Червоної Армії билася з японськими військами, і Радянський Союз міг бути втягнутий у війну на два фронти.

В.М. Молотов і І. Ріббентроп. 23 серпня 1939
Зіткнувшись з тупиковою ситуацією на переговорах з «демократіями», радянське керівництво пішло на зближення з нацистами. У ході попередніх секретних переговорів між Німеччиною та СРСР були досягнуті домовленості, що призвели до підписання в Москві 23 серпня 1939 міністром закордонних справ Німеччини І. Ріббентропом і наркомом закордонних справ В.М. Молотовим пакту про ненапад. У додатковому секретному протоколі до договору (за ним закріпилася назва «пакт Молотова – Ріббентропа») розмежовувалися сфери інтересів Німеччини і СРСР у Східній Європі: велика частина Польщі та Литва ставали німецької сферою інтересів, а Естонія, Латвія, Східна Польща (т. Е. Західна Україна і Західна Білорусія), Фінляндія, Бессарабія (частина Румунії) – сферою інтересів СРСР.

Те, що у радянського уряду в той момент не було іншого виходу, окрім підписання пакту, визнавали і багато західних політичні діячі. Міністр внутрішніх справ в уряді Ф. Рузвельта (СІТА) Г. Икее писав з приводу радянсько-німецького договору: «Мені важко засуджувати Росію. Як мені видається, один Чемберлен винен у цьому ». Завершивши у вересні 1939 р бої з японцями, СРСР отримав перепочинок і можливість краще підготуватися до майбутнього неминучого зіткнення з фашизмом.

Посилання на основну публікацію