Теорія відносності

У 1905 р, коли в Росії почалася перша в історії XX ст. революція, в швейцарському місті Берні працівник патентного бюро А. Ейнштейн відправив у фізичний журнал статтю, поклало початок революції в природничо картині світу. У статті розглядалося рух матеріальних тіл зі швидкістю, близькою до швидкості світла у вакуумі. На цій основі Ейнштейн сформулював спеціальну теорію відносності, а пізніше їм була розроблена і загальна теорія відносності. Якщо перша поширювалася лише на прямолінійний рівномірний рух, то друга – на прискорений рух і явища тяжіння.
У фізичній картині світу, обґрунтованої І. Ньютоном, простір виступало як нескінченна протяжність, в ньому розміщувалися матеріальні тіла і протікали матеріальні процеси. Час же володіло нейтральністю до змін у Всесвіті. На відміну від законів класичної ньютонівської механіки, в теорії відносності Ейнштейна простір і час володіли не постійними, а мінливими властивостями. З цієї теорії випливало, що при русі тіл можуть змінюватися не тільки їх розміри, але і протягом часу, а це означало відсутність єдиного часу у Всесвіті. Виявилося також, що між масою і енергією існує тісний взаємозв’язок і що дрібні частки матерії володіють внутрішньою енергією. Це були нові, революційні уявлення про матеріальну Всесвіту.

Посилання на основну публікацію