Східна Європа в орбіті впливу СРСР

З розгромом фашизму до влади в більшості східноєвропейських країн прийшли коаліційні уряди. У них були представлені партії антифашистської орієнтації (комуністи, соціал-демократи, ліберали і т.д.). Перші перетворення носили загальнодемократичний характер, були спрямовані на викорінення залишків фашизму, відновлення зруйнованої війною економіки. Проводилися аграрні реформи, спрямовані на ліквідацію поміщицького землеволодіння. Частина угідь передавалася найбіднішим селянам, частина переходила державі, яке створювало великі господарства.

Із загостренням суперечностей між СРСР, США і Великобританією і початком «холодної війни» в країнах Східної Європи відбулася поляризація політичних сил. У 1947-1948-і рр. всі, хто не поділяв комуністичних поглядів, були витіснені з урядів.

Перехід влади до комуністів стався мирним шляхом, без громадянської війни. Цьому сприяла низка обставин. Авторитет комуністів, завойований ними в роки боротьби з фашизмом, був досить високий. У них налагодилося тісне співробітництво з іншими лівими партіями, у ряді країн їм вдалося об’єднатися з соціал-демократами. Створені комуністами виборчі блоки на післявоєнних виборах отримали від 80 до 90% голосів (у тому числі і в таких країнах, як Албанія та Югославія, на території яких майже не було радянських військ). У 1947 р король Румунії Міхай відрікся від престолу в 1948 р Президент Е. Бенеш в Чехословаччині змушений був піти у відставку. Його змінив К. Готвальд, керівник компартії.

Прорадянські режими в східноєвропейських країнах отримали назву «народно-демократичних». У багатьох з них збереглися залишки багатопартійності. Проте за основу моделі перетворень був узятий радянський шлях розвитку. До початку 1950-х рр. банки і велика частина промисловості перейшли у власність держави (дрібний бізнес, та й то у вкрай обмежених масштабах, зберігся лише у сфері обслуговування). Всюди (крім Польщі та Югославії) було проведено усуспільнення сільського господарства. Найважливішим завданням для переважно аграрних східноєвропейських країн вважалося проведення індустріалізації, передусім розвиток енергетики, добувної та важкої промисловості. У НДР, яка раніше була індустріально розвиненою, першочерговим завданням стало відновлення промисловості та компенсація збитку, нанесеного розривом економічних зв’язків із Заходом Німеччини.

З використанням досвіду СРСР здійснювалася культурна революція – ліквідувалася неписьменність, вводилося загальне безкоштовну середню освіту, створювалися вищі навчальні заклади. При цьому обмеження доступу в них за класовою ознакою, як у Радянському Союзі 1920-х рр., Не було. Розвивалася система соціального захисту (медичного, пенсійного забезпечення).

Слід зазначити, що ця політика, що здійснювалася за допомогою СРСР, призвела до відчутних економічних успіхів. До 1950 р обсяг виробництва ВВП в країнах Східної Європи, як в абсолютному вираженні, так і на душу населення, у порівнянні з 1938 р, подвоївся. До цього часу більшість країн Західної Європи лише відновили довоєнний рівень розвитку.

У той же час у взаєминах СРСР і його союзників, в їх внутрішньому розвитку вже в перші повоєнні роки намітилися певні проблеми. Формально східноєвропейські країни вважалися незалежними, суверенними державами. Але в 1947 р було створено Інформаційне бюро комуністичних і робочих партій (Інформбюро, або, як його називали на Заході, Комин-форм). До нього увійшли правлячі партії країн Східної Європи, а також компартії Франції та Італії. Фактичне керівництво ними і «братніми країнами» починає здійснюватися методами Комінтерну, централізовано.

Відповіддю СРСР на спроби прояву самостійності став розрив відносин з Югославією. Інформбюро закликало югославських комуністів до повалення режиму Тіто, який був звинувачений в переході на позиції буржуазного націоналізму. Перетворення в Югославії йшли так само, як в сусідніх країнах. Економіка перебувала у власності держави, монополія на владу належала комуністичної партії. Проте режим І. Тіто, аж до смерті Сталіна, визначався як фашистський.

По країнах Східної Європи в 1948-1949 рр. прокотилася хвиля розправ над тими, кого підозрювали в симпатіях до ідей лідера Югославії. При цьому, як раніше і в СРСР, в число «ворогів народу» потрапили представники незалежно мислячої інтелігенції, діячі комуністичних партій, неугодні їх лідерам. У Болгарії, після смерті лідера компартії Г. Димитрова, також утвердилася лінія ворожості до Тіто. У східноєвропейських країнах почала впроваджуватися система виховання громадян (особливо молодого покоління) в дусі вірності ідеям правлячих партій. Викорінювалося всяке інакомислення.

Посилання на основну публікацію