Священна Римська імперія

На відміну від Франції, Англії та Іспанії, в Німеччині в Середні століття переважали відцентрові тенденції. У 962 р німецький король Оттон I (962-973) оголосив себе імператором Священної Римської імперії, створеної на території Німеччини та Північної Італії.
В XI ст. почалася гостра боротьба між імператорською владою і папством через питання про інвеституру. Инвеститурой називався акт введення у володіння землею – передача сеньйором феоду своєму васалу. По відношенню до ієрархів церкви (єпископи були одночасно великими хліборобами) це означало право світської влади призначати і затверджувати на посаді обраних духовенством єпископів і абатів. Папа Григорій VII вирішив ліквідувати залежність духовенства від світських феодалів і імператора. Який спробував надати протидію імператор Генріх IV (1056-1106) був відлучений від церкви. Папа оголосив його позбавленим королівства і звільнив підданих Генріха IV від присяги вірності. Незадоволені посиленням центральної влади німецькі герцоги тут же виступили проти імператора. Йому довелося піти на принизливу капітуляцію: прибувши в 1077 в замок Каносса, де тоді перебував папа, Генріх вимолював у нього прощення.

Компроміс був знайдений в 1122 році, коли в Вормсе був укладений конкордат (від лат. – Угода) між імператором Генріхом V і татом Калікстом II. За його умовами обрані прелати отримували духовну інвеституру – зведення в сан (кільце і посох) від тата, а світську – право на землеволодіння (скіпетр) від імператора. Ці положення були більш вигідні татові, ніж імператору. Конкордат значно послабив залежність світських і духовних князів від імператорської влади.
У XII-XIII ст. боротьба німецьких імператорів з папством була перенесена до Італії, проте ні Фрідріху I Барбаросса (1152-1190), ні його онукові Фрідріху II (1212-1250) не вдалося підкорити собі міста Північної Італії, підтримку яким надавав римський папа.
Боротьба імператорів з папством і війни в Італії послабили центральну владу в Священної Римської імперії. Не були зацікавлені в посиленні імператорської влади і німецькі міста. Німеччина залишалася роздробленою. У 1356 р імператор Карл IV (1347-1378) підписав «Золоту буллу». Вона закріпила право вибору імператора сім’ю курфюрстами – найбільш впливовими феодалами і єпископами. Поступово такі області Священної Римської імперії, як Австрія, Баварія, Бранденбург, Саксонія, отримували все більшу незалежність від імператора, який правив лише у своєму герцогстві.
Протягом доби Середніх віків роздробленою залишалася також і Італія.

Посилання на основну публікацію