Сусіди східнослов’янських племен

Сусідами слов’ян були не надто численні фіно-угорські та балтійські племена. На півночі вони були сусідами з народами угро-фінської групи: весь, меря, мурома, чудь, мордва, марі. Східнослов’янські племена були більш численні і більш розвинені, тому безліч сусідніх племен стали їх частиною. Але не тільки слов’яни вчили сусідів, фінно-угорські племена прищепили слов’янам безліч своїх вірувань, так само як і балтійські.

“Повість временних літ” Нестора зберегла звістки про “прімучіваніі” слов’янських племен “обрами”. Мова йде про аварах – кочовому народі центрально-азіатського походження. Які в VIв. н.е. переселилися в Центральну Європу, створивши в ньому свою державу Аварский каганат (на території нинішньої Угорщини). Це держава тримала під контролем всю Східну Європу, в тому числі слов’янські землі. Для захисту від постійних набігів аварів слов’яни стали виготовляти зброю, чоловіки збирали ополчення. В кінці VIII ст. держава аварів було знищено угорськими військами.

Ще одні сусідні кочові племена – хозари. Прийшли в VII ст. також з Азії, оселилися на півдні Волги. Де утворили найбільша держава Східної Європи – Хозарський каганат (що включав північні території Причорномор’я, Кримський півострів, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя і Прикаспийскую область). Під гнітом і постійними набігами слов’янам, які жили на території степів, довелося виплачувати їм данину, в основному хутром. Правда, Хозарська держава дозволило слов’янам вести торгівлю по Волзькому торговому шляху. Розгромлено в X столітті російської раттю.

Важливу роль в житті східних слов’ян зіграли варяги. Через територію східних слов’ян, проходив найважливіший торговий шлях, що з’єднував Скандинавію і Візантію. Північні сусіди крім економічного впливу, надавали і політичний вплив. Норманська теорія говорить, що саме вихідці зі Скандинавії дали східним слов’янам, державність. У житті слов’ян велика була роль і Візантії, яка була одним з найбільших торгових, економічних, культурних і релігійних центрів IX століття.

Посилання на основну публікацію