Суцільна колективізація в СРСР

Восени 1929 в ключові сільськогосподарські регіони були направлені найвизначніші партійні діячі, які здійснювали керівництво кампанією по колективізації сільського господарства. 5 січня 1930 вийшла постанова ЦК ВКП (б) «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». По термінах завершення колективізації зернові райони були розмежовані на дві зони: Північний Кавказ і Поволжя (осінь-весна 1930/31 рр.) Та інші райони: Україна, Центральне Черноземье, Сибір (осень- весна 1931/32 рр.). В інших регіонах колективізацію планували завершити до 1933

Голосування про вступ до колгоспу. 1927
З самого початку місцева влада в гонитві за високими темпами стали порушувати і без того жорсткі директиви Центру по об’єднанню селянських господарств. Замість сільськогосподарських артілей (колгоспів) створювалися комуни з усуспільненням всіх предметів особистого користування. Місцева влада самі встановлювали критерії та правила розкуркулення. Процес розкуркулення супроводжувався зведенням особистих рахунків між односельцями, доносами і бажанням керівництва показати найкращі результати. За деякими даними, тоді було розкуркулено близько 1 млн господарств (до 15% дворів). У 1929-1931 рр. у віддалені райони країни було вислано 1800000 чоловік. Якщо на 1 січня 1930 колгоспи становили тільки 20% від усіх селянських господарств, то до 1 березня ця цифра становила майже 60%. Результатом насильств в ході колективізації стали повстання (з січня до середини березня 1930 їх було близько 2 тис.).

Ще однією формою протесту стало знищення селянами свого майна. У багатьох районах країни за зиму було винищено до 50% домашньої худоби. Виникла загроза того, що селяни навесні просто не вийдуть в поле, а якщо і вийдуть, то працювати буде нічим. 2 березня 1930 «Правда» опублікувала статтю І.В. Сталіна «Запаморочення від успіхів», по якій 14 березня ЦК прийняв постанову «Про боротьбу з викривленнями партлинии в колгоспному русі». Почався швидкий вихід селян з колгоспів.

У серпні 1930 р колгоспи об’єднували 21,4% господарств, але після збору врожаю почалася нова хвиля колективізації. До літа 1931 загальне число колгоспів склало 311 тис., Вони об’єднували 18 млн селянських господарств (52,7%). У головних сільськогосподарських регіонах СРСР колективізація була завершена.

Істотну роль у сільськогосподарському виробництві стали грати спеціальні державні підприємства – машинно-тракторні станції (МТС). Велике в порівнянні з колишнім індивідуальним колгоспне виробництво вимагало використання тракторів, комбайнів, молотарок та іншої техніки. Техніка була зосереджена на МТС, які за договорами обслуговували довколишні колгоспи. Завдяки цьому до початку 40-х рр. в СРСР вдалося механізувати значну частину найбільш важкою селянської роботи – ріллі, збирання врожаю, обмолоту зерна.

У ході суцільної колективізації загальна посівна площа в країні збільшилася майже на 20%, але виробництво сільгосппродукції різко скоротилося. Валові збори зерна впали з 73300000 т в 1928 р до 67,7 млн ​​т в 1934 р Навіть до початку 40-х рр. валова продукція сільського господарства продовжувала залишатися на рівні останніх років непу. Проте всього важливіше було те, що кількість товарного зерна, призначеного для промисловості і на експорт, різко збільшилася. Так, з 1928 по 1934 р державні заготівлі виросли з 10,8 до 22,7 млн ​​т, у колгоспів вилучалося до 70% врожаю.

Прибирання хліба в колгоспі. 1935

Для керівництва СРСР було важливим і те, що чисельність людей, зайнятих в аграрному секторі, значно скоротилася. Селяни в масовому порядку переселялися в міста, йшли працювати на будівництва і промислові підприємства. Це була свідома політика. У 1934 р І.В. Сталін говорив: «Звідки ви робочих отримаєте в міста, якщо у колгоспів справи підуть краще? Якщо колгоспникові дати цілком достатню забезпеченість, то він нікуди на завод не піде, а от на підземельні роботи їх і на аркані не затягнути ».

Примусова колективізація призвела до необхідності охорони за допомогою репресій власності колгоспів. 7 серпня 1932 прийняли закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», отримав у народі назву указу «про п’ять колосків». По ньому за найнезначніші розкрадання державної, колгоспної та іншої громадської власності належало найсуворіше покарання.
З осені 1932 р сільськогосподарські райони країни (Україна, Поволжя, Казахстан та ін.) Охопив масовий голод. Рахунок його жертв ішов на мільйони. На селі поширилися випадки людоїдства і вічні супутники голоду – епідемії тифу, інших хвороб. Почалися голодні бунти, і посилилося втеча в міста.

Посилання на основну публікацію