Створення сталінської системи управління

Матеріали судових процесів, особливо над лідерами «опозицій», публікувалися у пресі, обговорювалися на зборах партійних, комсомольських організацій, трудових колективів. Радянські люди одностайно висловлювали підтримку політиці партії та уряду, одні – побоюючись репресій, інші – щиро вірячи в її правильність.

Однак сталінське керівництво розуміло, що репресії створюють несприятливе враження про СРСР за кордоном, викликають тривогу в країні. З урахуванням цього 5 грудня 1936 була прийнята нова, формально набагато більш демократична, ніж колишня, Конституція СРСР.

У ній проголошувалося побудова соціалізму, підкреслювалося, що утвердилася суспільна власність на засоби виробництва (державна і колгоспно-кооперативна), зникли основи експлуатації людини людиною.

Конституція скасовувала всі раніше існуючі обмеження виборчих прав, проголошувала базові демократичні свободи – слова, друку, зборів, рівність громадян перед законом. Підтверджувалося збереження всіх прав союзних республік.

Вищими органами державної влади затверджувалися Поради. Однак керівна роль у суспільстві, за Конституцією, належала Комуністичної партії. Діяльність, що веде до ослаблення її впливу, створенню опозиційних партій, розглядалася як антиконституційна і злочинна. Призначенням і відставками державних службовців усіх рівнів відали партійні інстанції, що визначали також завдання зовнішньої і внутрішньої політики країни. Вся економіка підпорядковувалася державному плануванню.

Реальним джерелом влади в СРСР залишалася ВКП (б). Вирішальну роль у ній відігравало вище керівництво партії в особі І.В. Сталіна, думка якого було незаперечним і основоположним. Склалася система управління суспільством, яка ставала все більш централізованою. Це дозволяло концентрувати ресурси і вирішувати безпрецедентні за складністю та масштабам завдання. Ціна створення та забезпечення функціонування централізованої системи управління країною виявилася неймовірно високою. Вона оплачена стражданнями і загибеллю мільйонів наших співвітчизників.

Посилання на основну публікацію