Стародавній Рим

На берегах Тібру в Італії стоїть Вічне місто – Рим. Історія міста налічує майже три тисячоліття (2766 років). Хто і коли заснував місто? Які легендарні події стали невід’ємною частиною його історії? Які таємниці римської історії розкриває наука? Відповідям на ці запитання присвячений наш сьогоднішній урок.

 

Передісторія

 

Рим був заснований на річці Тибр в Середній Італії. Італія розташована на Апеннінському півострові. На півночі Італії від решти Європи відокремлюють гори Альпи. У давнину територію Італії населяли чисельні племена, такі як етруски, латини, самниты та ін. В I тис. до н. е. на території Італії стали виникати міста-держави.

 

Події

 

753 р. до н. е. – легендарна дата заснування Риму на річці Тибр. Згідно з переказами засновником і першим царем Рима Ромул. Після Ромула у Римі правило ще шість царів.

 

VI ст. до н. е. – Рим перетворюється в багатолюдне місто.

 

509-510 рр. до н. е. – повалення останнього – сьомого – римського царя Тарквінія Гордого. Влада царів змінилася аристократичною республікою. 

Державний устрій:

 

Народні збори: у зборах могли брати участь тільки патриції.

 

Сенат: у нього входили старійшини родів.

 

Цар: його обирало Народні збори на довічне правління.

 

 

Учасники

 

Тарквіній Гордий – останній із семи царів Стародавнього Риму.

 

Патриції – нащадки найдавніших жителів – засновників – Риму.

 

Плебеї – нащадки переселенців.

 

Висновок

 

Після вигнання Тарквінія римляни постановили, що більше не будуть обирати царів, а управління стане громадською справою. В Римі була встановлена республіка (див. урок «Пристрій Римської республіки»).

 

Конспект

 

Місто Рим виник на березі річки Тібр в Італії. У цій країні, розташованій на Апеннінському півострові, сприятливі умови для життя людей. Там теплий клімат, багато пасовищ і земель, придатних для хліборобства, виноградарства і садівництва. Уздовж всього півострова тягнуться невисокі гори, багаті корисними копалинами. В 1-му тисячолітті до н. е. Італію населяло багато народностей: латини, самниты, умбри, апули і самі загадкові племена – етруски, походження яких дотепер не відомо.

 

Згідно з давньою легендою, Енею і його родині вдалося покинути полыхавшую пожежею Трою і після довгих поневірянь знайти будинок на берегах Італії. Пройшли століття, нащадки Енея – латини – влаштувалися по лівому березі ріки Тибр. Два брата, нащадки царського роду, Нумітор і Амулій, поділили між собою владу і багатство, але підступний і заздрісний Амулій відняв у Нумітора влада, а його дочку Рею Сільвію насильно зробив весталкою – жрицею богині вогню і домашнього вогнища Вести. Весталкам заборонялося виходити заміж і народжувати дітей. Але не пройшло і року, як Рея Сільвія народила близнюків, батьком яких був сам бог війни Марс. Амулій наказав втопити дітей. Але немовлята дивом були врятовані, їх голодні крики прибігла вовчиця і вигодувала їх своїм молоком (рис. 1). А незабаром пастух і його дружина прихистили хлопчиків і виростили як власних синів. Хлопчиків назвали Ромулом і Ремом. 

Коли брати виросли, вони повернулися на батьківщину, помстилися Амулию і повернули владу своєму дідові Нумитору. Після цього вони вирішили побудувати місто, в тому місці, де були врятовані вовчицею. Однак під час будівництва брати посварилися, і Ромул завдав смертельний удар братові. Вбивство не завадило йому заснувати місто і назвати його своїм іменем (Рим латинською – Рома). Легендарної датою заснування Рима вважається 753 р. до н. е. В наш час археологи провели розкопки і довели, що Рим виник набагато раніше.

 

Нащадки найдавніших жителів Риму називали себе патриціями, а переселенців з завойованих Римом латинських поселень та інших областей Італії – плебеями. Вища влада в Римі належала Народним зборам, що складалася з чоловіків – патриціїв. Старійшини патриціанських пологів засідали у Сенаті. Після смерті Ромула в Римі обирали царів, які правили довічно. Останнього, сьомого, царя звали Тарквіній на прізвисько Гордий, він не був обраний, а захопив владу. Багатьох патриціїв Тарквіній позбавив життя і майна. Тоді римляни повстали проти царя і вигнали його. Більше царів вони вирішили не вибирати (рис. 2).

Посилання на основну публікацію