Становлення конституційної монархії в Росії

Спочатку царський Маніфест від 6 серпня 1905 оголосив про створення в Росії законосовещательной Думи. Але осінні революційні події зірвали вибори в цей орган і змусили владу запропонувати більш радикальний варіант. Вирішальну роль зіграла Жовтнева політична страйк, що охопила всю країну і майже повністю паралізувала її. Маніфест від 17 жовтня 1905 г. «Про вдосконалення державного порядку», виданий в розпал страйку, обіцяв населенню законодавчий парламент і громадянські свободи. Під впливом грудневого збройного повстання в Москві, 12 грудня 1905 цар підписав закон про порядок виборів депутатів Державної думи.

23 квітня 1906 Микола II затвердив нову редакцію «Основних законів Російської імперії», які визначали структуру і принципи взаємодії вищих державних органів. При визначенні прерогатив імператорської влади слово “необмежена” було замінено на слово «верховна», бо відтепер «государ імператор здійснює законодавчу владу в єднанні з Державною радою і Державною думою». При цьому збереглося поняття «верховна самодержавна влада», яка мислилася як гарант цілісності «єдиного і нероздільного» Російського багатонаціональної держави. Імператор зберігав всю повноту влади по управлінню країною через відповідальне лише перед ним уряд, керував зовнішньою політикою і керував армією і флотом.

17 жовтня 1905 Художник І.Є. Рєпін

Друга глава «Основних законів …» містила статті про права та обов’язки населення Російської імперії. Вона обіцяла громадянам недоторканність особи, житла і власності, право на вільне обрання місця проживання та професії, право вільного виїзду за кордон, право на свободу віросповідання, право «в межах, встановлених законом» виражати і поширювати свої думки. Дещо раніше, 27 серпня 1905 р була відновлена ​​університетська автономія.
Істотні зміни відбулися і у вищих органах виконавчої влади. Указом імператора від 19 жовтня 1905 було створено об’єднане колегіальне уряд – Рада міністрів. Голова Ради міністрів (прем’єр-міністр) отримав право контролювати діяльність міністрів, представляти уряд перед імператором і законодавчими установами. За міністрами залишалося право «всеподданнейших доповідей» цареві, але вони повинні були погоджувати їх з прем’єр-міністром. Відповідно до «Основними законами …» Рада міністрів наділявся правом законодавчої ініціативи, розробки законопроектів та внесення їх в Думу. Першим головою Ради міністрів був призначений автор Маніфесту 17 жовтня 1905 р С.Ю. Вітте.

Звичайно, нова політична система була далека від ідеального варіанту правової держави і громадянського суспільства. Законотворча діяльність Державної думи була обмежена неможливістю внесення змін до «Основні закони Російської імперії»; громадяни Росії не отримали права на прямі, рівні, таємні і загальні вибори; імператор мав ще величезною владою, у тому числі правом дострокового розпуску Думи і видання законів в обхід її; уряд не призначалося парламентом і не звітувало перед ним. Проте в 1906 р Росія зробила суттєвий крок на шляху до конституційної монархії, а її населення отримало основні політичні права, завдяки чому росіяни з підданих імператора перетворилися на громадян країни.

Посилання на основну публікацію