✅Стани середньовічного суспільства

У середньовіччі строго дотримувалися вчення про те, що все населення ділиться на три соціальні групи – три стани. У кожному з цих станів у людей різні права і обов’язки.

  1. Отже, основний, найбільш важливий стан – це духовенство. Воно складалося зі служителів церкви – ченців і священиків. На них лежала турбота про духовне життя людини, і, перш за все про спасіння душі християнина
  2. Другий стан – феодали або лицарі. Їх основне завдання захищати країну від зовнішніх ворогів.
  3. Третій стан – селянство і городяни. Основним призначенням цієї соціальної групи було забезпечувати продуктами харчування і предметами ремесел перші два стани.

Не випадково в становій ієрархії середньовічного суспільства духовенство стояло на першому місці, адже для середньовічного європейця найголовнішим було його правильні взаємовідносини з Богом, що могло забезпечити йому порятунок душі після фізичної смерті.

Священнослужителя забезпечували посередництво між людиною і богом, виконували місію духовного наставництва протягом усього життя – від народження до смерті. У середньовічному суспільстві служителі церкви, як правило, були освіченіші за феодалів і лицарів, не кажучи вже про селян.

Художники, письменники, поети, музиканти, вчені в епоху середньовіччя найчастіше були духовними особами. Їм належали вищі державні пости, і вони мали великий вплив на своїх сюзеренів. Середньовічні монастирі в Європі були центрами культури і освіти. Школи, бібліотеки, майстерні з переписування книг виникали, як правило, при монастирях.

Другий стан – це світські феодали, лицарство. Їх основним заняттям була участь у війнах, змагання на турнірах. Весь вільний час лицар проводив на полюваннях і бенкетах. Грамотність в середовищі лицарів була не обов’язкова. Основним зобов’язанням для лицаря була безмежна віра в Бога, вірне служіння сеньйору, турбота про слабких і беззахисних, дотримання всіх зобов’язань і клятв.

Хоча в реальному житті лицарі не цуралися всіляких безчинств. Жили феодали в добре укріплених кам’яних замках, оточені родиною, воїнами і численною челяддю.

Основне населення середньовічної Європи – селянство. Вони жили в невеликих селах. Їх житла бідні і убогі, будувалися з дерева, обмазувалися глиною. Дахи накривали соломою або очеретом.

Такий дах була не тільки міцною і дешевої, але могла піти на корм худобі в голодний рік. Крихітні віконця прикривали віконниці. Разом стекол використовували шкіру або бичачий міхур. Для опалення і приготування їжі в селянських будинках використовували відкрите вогнище без труби, а дим виходив в отвір у стелі. Через відсутність димоходу стіни в приміщенні були покриті кіптявою.

У холодну пору в опалювальний будинок заводили наявну худобу, і тварини зимували разом з людьми. Жили селяни на землях феодала – землевласника, і були у нього в скоєному поневоленні. Подати і податки селяни платили натуральними продуктами, відпрацьовували повинність на важких роботах в поле і замку.

Часті феодальні міжусобиці стирали середньовічні села з лиця землі. Положення селянського стану було дуже важким. Навіть релігія не могла дати розради – адже проповіді велися латинською мовою. Тому в середні століття було настільки розвинене марновірство і заняття чаклунством, і особливо серед простолюдинів.

А духовенство, своєю чергою, випалювало розпеченим залізом в буквальному сенсі, все залишки язичництва. Нерідко спалахували селянські повстання, які феодали придушували нещадно.

Посилання на основну публікацію