СРСР в 1964-1991 рр

Першим секретарем ЦК КПРС в 1964 р став Л. І. Брежнєв. Головою Ради міністрів СРСР в 1964-1980 рр .. був А. Н. Косигін, з яким пов’язано проведення реформ в 1960-х рр. (Аграрна реформа, реформа промисловості). Проведені реформи дали короткостроковий позитивний ефект, але стало очевидно, що директивна модель економіки вичерпала свій ресурс. Інститути, які умови організації та управління виробництва не могли вже забезпечити вирішення об’єктивно стоять перед економікою завдань. У 1970-х рр. виявилося відставання від передових країн Заходу в науково-технічній сфері, обмежено в народне господарство країни впроваджувалися передові технології, на низькому рівні була механізація праці. За залишковим принципом фінансувалася соціальна сфера, але при цьому становище основної частини населення покращився. Усередині радянського суспільства наростали суперечності, пов’язані з процесами в ідеології й економіці, що знайшло відображення в дисидентському русі (А. І. Солженіцин і А. Д. Сахаров). На початку 1980-х рр. влада провела масові репресії проти дисидентського руху і практично ліквідували його, незважаючи на протести світової громадськості.

Період керівництва країною Ю. В. Андроповим (1982-1984) характеризується відновленням перетворень в соціально-економічній сфері. Однак всі зміни звелися до адміністративних заходів, зміцнення трудової дисципліни, викриття корупції в близькому оточенні правлячої верхівки і не привели до виходу з кризового стану соціалістичної системи.

Міжнародне становище СРСР в середині 1960-х рр. складне й суперечливе. Ускладнення відносин з Заходом через що почалася в 1965 р відкритої агресії США у В’єтнамі. Розкол в соціалістичному таборі, проявом чого було введення військ ОВД в Чехословаччину і придушення «Празької весни» 1968 р У 1970-х рр. радянське керівництво вдалося до низки дипломатичних кроків на ослаблення напруженості у відносинах з країнами Заходу (1969 р – скликання загальноєвропейського Наради з безпеки і співробітництва, 1972 г. – підписано договір про обмеження систем протиракетної оборони, 1975 г. – підписання Заключного акту Наради з безпеки і співпраці в Європі в Гельсінкі). В кінці 1970-х рр. наростало протистояння СРСР і США в регіональних конфліктах. У 1979 р введення радянських військ в Афганістан остаточно перекреслив процес розрядки і в значній мірі підірвав авторитет СРСР на міжнародній арені.

З початку 1980-х рр. в країні стали проявлятися ознаки системної кризи соціалістичного ладу. У сфері економіки кризові явища були викликані диспропорцією у розвитку різних галузей економіки, слабким впровадженням досягнень НТП, неефективністю капіталовкладень, залежністю від світових цін на енергоносії і західних технологічних поставок. Зроблені спроби реформування радянського суспільства в період «перебудови» М. С. Горбачова (1985-1991) не увінчалися успіхом і призвели до посилення негативних тенденцій у всіх сферах суспільного життя. КПРС стрімко втрачала контроль над суспільством. Різко загострилися відносини центру і союзних республік. У 1990-1991 рр. відбувся так званий «парад суверенітетів», коли всі союзні республіки оголосили себе суверенними державами. Суверенітет Росії був проголошений Декларацією від 12 червня 1990 на I з’їзді народних депутатів РРФСР. У 1991 р відбулися вибори Президента Росії. Ним став Б. М. Єльцин.

Посилання на основну публікацію