Співпраця з ворогом

Військові лиха, поразки Червоної Армії, окупація дуже важко позначалися на настроях багатьох громадян СРСР, які опинилися під владою ворога. У перший період війни непоодинокими були апатія і зневіра у можливість скинути ярмо окупації. У цих умовах певна частина людей порахувала можливим піти на добровільну співпрацю з ворогом. Деякі ставали колабораціоністами з бажання врятувати своє життя і життя своїх близьких, інші, особливо з числа заможних селян і «колишніх», з ідейних міркувань, бажаючи помститися радянської влади.

Німецька пропаганда, неодноразово твердили, що вермахт несе народам СРСР звільнення від більшовицької влади, активно розпалювала класову і національну ворожнечу. Існував наказ, за ​​яким з таборів військовополонених звільнялися українці, жителі Прибалтики та представники фіно-угорських народів. За час дії цього наказу до Наприкінці 1941 р було звільнено десятки тисяч військовополонених.

Восени 1941 р німецьке військове командування почало формувати допоміжні військові та будівельні формування з числа військовополонених і жителів окупованих областей. Особовий склад цих формувань будував оборонні споруди, забезпечував постачання німецьких військ. Одночасно почалося створення поліцейських формувань з місцевого населення. Окупанти намагалися перекласти боротьбу з партизанами на плечі своїх місцевих посібників і заради цієї мети допускали навіть створення різних «комітетів», «урядів».

Так, в районному центрі Локоть на Брянщині з’явилося антирадянське окружне самоврядування. Очолив його бургомістр К.П. Воскобойников, а після його знищення партизанами – інженер спиртового заводу Б.В. Камінський, піддавався репресіям за радянської влади. Під його командуванням була створена «Російська визвольна народна армія», яка залишила про себе криваву пам’ять в нашій країні і за її межами. Останнім її «подвигом» була участь у придушенні Варшавського повстання 1944 року і масова розправа над жителями Варшави. Звірства в ті дні виявилися надмірними навіть для есесівців, вони розстріляли Камінського.
Гітлерівці активно використовували у своїх інтересах непримиренних представників Білого руху. Коли в 1942 р вермахт зайняв райони проживання донських і кубанських козаків, туди прибули колишні генерали білої армії П.Н. Краснов і А.Г. Шкуро, які організовували спільно з німцями двадцятитисячному Особливий козачий корпус.

Після поразки гітлерівців під Сталінградом процес залучення до військових зусиллям рейху колабораціоністів різко посилився. У грудні 1942 р був створений Російський комітет (з 1944 р Комітет визволення народів Росії) на чолі з генерал-лейтенантом А.А. Власовим. Власов за підтримки німецького військового командування осінню 1944 р почав формувати Російську визвольну армію (РОА).

Свої особливості колабораціонізм мав на національних районах СРСР. На Північному Кавказі з підходом німецьких військ спалахнули повстання в Чечено-Інгушської АРСР. Тут місцеві націоналісти, серед яких виявилися і деякі представники партійно-державних діячів республіки, за допомогою нацистів мріяли створити незалежний «імамат». У Криму понад 20 тис. Кримських татар добровільно вступили до антипартизанські батальйони і творили криваві розправи над учасниками боротьби з нацистами. Ці дії частини населення в 1944 р послужили приводом для масової депортації ряду народів, звинувачених у пособництві ворогові.

На Західній Україні підтримкою частини населення користувалася Організація українських націоналістів (ОУН). Вона боролася до 1939 р проти польських властей, а після приєднання до СРСР почала збройну боротьбу з радянською владою. Націоналісти активно співпрацювали з нацистами. Вже в 1941 р у складі вермахту діяли українські диверсійні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль». Правда, спроба націоналістів оголосити про створення самостійного української держави в червні 1941 р була швидко припинена німцями. Українські поліцейські взяли найактивнішу участь у знищенні євреїв, поляків, росіян на Україні, запекло боролися проти партизанів. Згодом націоналісти сформували дивізію військ СС «Галичина», що брала участь у боях проти радянських військ.

У Прибалтиці проти СРСР активно виступили колишні правлячі кола Естонії, Латвії та Литви і частина населення, незадоволена встановленням радянської влади. Хоча і тут спроби націоналістів створити власні органи управління припинялися німцями, вони взяли найактивнішу участь як у війні Німеччини проти СРСР, так і в каральних акціях. Наприклад, литовські націоналісти практично своїми силами знищили єврейську громаду Литви, до війни одну з найбільших у Європі. Каральні литовські, латиські й естонські батальйони відповідальні за знищення десятків тисяч радянських громадян в Білорусі, Ленінградської і Псковської областях. У 1944-1945 рр. на стороні вермахту проти Червоної Армії билися 3 дивізії СС, повністю сформовані з представників прибалтійських народів.

Всього за роки війни, за різними оцінками, від 800 тис. До 1,5 млн радянських громадян активно співпрацювали з окупантами. Проти партизанів діяло більше 90 «національних» батальйонів і 7 дивізій військ СС. Колабораціонізм надовго залишиться однією з найтрагічніших сторінок історії Великої Вітчизняної війни.

Посилання на основну публікацію