Спадщина варварських народів

Вторгнення і війни епохи Великого переселення народів перетворили територію Євразії в своєрідний котел, в якому «перетравлювалося» безліч народів: римляни і греки, кельти та германці, слов’яни та фінно-угри, араби і тюрки. Більшість сучасних народів склалося в ході тривалої взаємодії різних етнічних елементів.
У давнину кельти становили більшу частину населення Західної та Центральної Європи. В результаті римських завоювань і вторгнень германців вони зуміли зберегти етнічну самобутність тільки на крайньому заході Європи – на території сучасної Ірландії, Шотландії, Уельсу та на півострові Бретань.

Слов’янські народи населяли територію Центральної та Східної Європи, обмежену плином рік Вісли й Одеру на заході, відрогами Карпатських гір – на півдні, прибалтійськими лісами – на півночі і середньою течією Дніпра – на сході. Племена, що жили на цій величезній території, говорили на одній мові, займалися подібними видами господарства. Спільність слов’ян стала розпадатися в епоху Великого переселення народів. Виникли три гілки слов’ян – західна, південна та східна.

Західні слов’яни (поляки, чехи, морави, Полабскіе і поморские племена) залишилися на своїй прабатьківщині, а також частково заселили територію, залишену німцями, – землі між Одером і Ельбою. Південні слов’яни (болгари, серби, хорвати та ін.) Брали участь у колонізації Балканського півострова. Східні слов’яни в раннє Середньовіччя освоїли великі лісостепові райони Східної Європи. Разом з сусідніми народами вони створили Давньоруська держава.

Посилання на основну публікацію