Соціально-економічний розвиток Росії в 21 столітті

З 1999 р почався не дуже великий, але стійке зростання економіки. Зростання доходів державного бюджету створив можливість регулярного підвищення зарплат і пенсій. Виросли реальні доходи населення. Одночасно помітно знизився рівень інфляції.
Вперше за довгі роки було зафіксовано зростання виробництва в сільському господарстві. Особливо рекордним став 2002 року, коли врожайність зернових досягла 19,6 центнера з гектара. Зростання ВВП дозволив успішно виплачувати зовнішні борги держави. За період 2000-2003 років. Росія виплатила кредиторам разом з відсотками 50 млрд доларів.
Зростання економічних показників був викликаний низкою факторів: падінням вартості рубля після фінансової кризи 1998 р, високими світовими цінами на нафту (у два з гаком рази протягом п’яти років), газ, метали та інші паливно-сировинні ресурси, а також низкою дій президента і уряду країни. Зокрема, було впорядковано податкове законодавство. У 2001 р введено єдиний 13% -ний прибутковий податок, знижений в деякій мірі податок на прибуток підприємств і організацій. Почала здійснюватися пенсійна реформа, заснована на накопичувальному принципі. У 2001-2003 рр. були прийняті закони про купівлю-продаж землі. При цьому відносно земельного питання враховуються різні умови в окремих регіонах країни. Прийняті Митний і Трудовий кодекси. Президент і уряд взяли курс на роздержавлення, переклад на ринкові рейки і вільне ціноутворення природних монополій – електроенергетики, залізничного транспорту, газовій галузі.
У 2002 р Росія була визнана країною з ринковою економікою. Робляться кроки до вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Ця організація об’єднує близько 150 країн світу і покриває більше 95% обороту світової торгівлі. Але вступ до СОТ – аж ніяк не самоціль, а лише засіб, один з інструментів забезпечення національних інтересів країни.
Змінюється і соціальна структура суспільства. Все більше людей економічно стають незалежними від держави, все більш вкорінюються «ринкові» і приватновласницькі відносини і звички.
Разом з тим, головна проблема сьогодні – структурна перебудова економіки, розвиток високотехнологічних галузей. Економіка Росії як і раніше носить яскраво виражений сировинний характер, а державний бюджет сильно залежить від світових цін на нафту і газ. У травні 2003 р президент РФ В.В. Путін зазначив, що «наш економічний фундамент … все ще нестійкий і дуже слабкий».
Судячи за макроекономічними показниками, Росія – одна з найбагатших країн світу. Доходи бюджету перевищують видатки. У 2005 р золотовалютні резерви переступили за 150 млрд дол. І були найбільшими за всю історію країни. За цим показником Росія входить у першу десятку країн світу. Було створено Стабілізаційний фонд. У той же час на світовому ринку високотехнологічної продукції частка Росії – всього 0,5% проти 36% у США, 30% у Японії і 6% у Сінгапуру. Тільки 5% російських підприємств впроваджують науково-технічні досягнення. На приватизованих заводах і фабриках продовжують працювати збудовані ще в хрущовсько-брежнєвські часи верстати.
Вкрай повільно й важко формується ринок послуг, особливо у сфері ЖКГ (житлово-комунальне господарство). Вкрай неефективно працює державний апарат. Повільно йдуть перетворення в соціальній сфері.
Заважали реформам і внутрішні розбіжності в урядовому кабінеті спочатку М. Касьянова, а потім і М. Фрадкова, відсутність єдиної точки зору на характер і темпи реформ. Весь цей комплекс проблем належить вирішувати на новому етапі.
Влітку 2004 був прийнятий Федеральний закон № 122, відміняв практично всі соціальні пільги, якими до того користувалися близько 103 млн чоловік. Для пільговиків вводилися грошові компенсації. Монетизація пільг, на початку 2005 р викликала хвилю протестів у багатьох містах Росії, наочно показала, наскільки болісно сприймаються суспільством ліберальні соціальні реформи.
Одна з головних і найсерйозніших загроз для Росії – величезна різниця в доходах між столицею і регіонами, між бідними і багатими. 5 вересня 2005 Путін виступив з чотирма соціальними проектами, метою яких є істотне підвищення якості життя громадян Росії. Національні проекти – якісну охорону здоров’я, сучасна освіта, доступне житло, ефективне сільське господарство – мають стати пріоритетом номер один в російській економічній політиці на найближчі роки.
У суспільстві є розуміння проблем, які необхідно вирішувати. Йдуть дискусії про оптимальне використання коштів стабілізаційного фонду.
У першу чергу необхідно розвивати «економіку знань». Тільки така економіка забезпечує сталий розвиток. Про шанси Росії на лідерство в області нанотехнологій (технологій, за допомогою яких людина може керувати окремими молекулами при створенні наноструктур з певними фізичними, хімічними та біологічними властивостями) і необхідності розробити програму наукових досліджень у цій області говорив, виступаючи з щорічним посланням до Федеральних Зборів в травні 2006 г, президент В. Путін. Уряд Росії схвалив програму розвитку інфраструктури наноіндустрії.
У липні 2007 р президент підписав трирічний бюджет (на 2008-2010 рр.) – Перший такого роду фінансовий документ в історії Росії. Одна з головних його цілей – ліквідувати залежність країни від експорту енергоресурсів.
Перед новим президентом Д.А. Медведєвим стоять ще більш складні завдання. Це інфляція, наслідки світової фінансової кризи, корупція і нерівність, демографічні проблеми. Глобальна економічна криза, що почалася в кінці 2008 р, звичайно, найсерйознішим чином торкнувся і російську економіку. Проте в країні були накопичені значні резерви, і вони дають можливість впевнено пройти через період нестабільності. Антикризова політика спрямована на підтримку внутрішнього попиту, на соціальний захист населення, створення нових робочих місць.

Посилання на основну публікацію