Соціальна структура суспільства

У країнах Заходу складалася нова соціальна структура суспільства. Пануюча раніше земельна аристократія поступилася свої позиції промислової і фінансової буржуазії. Представники великого капіталу стали провідною силою не тільки в економіці, а й у політиці. У міру розширення індустріального виробництва множилися ряди найманих робітників. Поряд з селянами, ремісниками і дрібними торговцями вони становили категорію соціальних низів. Новим явищем в житті суспільства стало формування «середнього шару», в який прийнято включати представників творчої та технічної інтелігенції, державних службовців, дрібних і середніх підприємців. Саме завдяки середнього прошарку, зацікавленому в економічній і політичній стабільності, відбувалося зміцнення демократії в країнах Заходу.

У Росії процес формування соціальних верств, характерних для індустріального суспільства, йшов швидкими темпами. Зокрема, за період з 1897 по 1913 р чисельність тих, хто жив за рахунок продажу своєї праці, збільшилася в півтора рази і склала майже 18 млн осіб. Ще більш інтенсивно зростала кількість підприємців. Однак російська буржуазія, на відміну від західної, практично не мала доступу до політичної влади. У тісному взаємозв’язку з розширенням капіталістичного виробництва знаходилися показники чисельності міського населення. Кількість городян збільшилася за той же період з 16,8 до 28,5 млн чоловік (всього в Російській імперії в 1913 р було майже 160 млн жителів).
Основну частину населення країни як і раніше становило селянство. Проникнення товарно-грошових відносин в російську село сприяло його розшарування. Одна частина селян поповнювала ряди пролетаріату, інша розширювала своє господарство, поступово витісняючи поміщиків з ринку сільськогосподарської продукції та скуповуючи їхні землі. Однак втрачає свої економічні позиції помісне дворянство продовжувало залишатися найбільш привілейованим станом Російської імперії. Дворянська верхівка раніше визначала політику держави.
У країнах Сходу зміни в соціальній структурі відбувалися повільно. Тут зберігалися традиційні режими, засновані на деспотичної влади. Великий вплив на взаємини людей на Сході надавала громада, що грала роль буфера між простою людиною і владою, лишавшая його соціальної мобільності. Колонізатори у своїх володіннях воліли зберігати колишні підвалини, спираючись на місцевих правителів і вождів, використовуючи міцні общинні зв’язку. Європейці не поспішали вводити демократичні порядки, які могли привести до ослаблення свого панування. Однак включення колоніальних країн в орбіту світового капіталістичного ринку робило неминучим поступове формування нових соціальних верств. Народжувалася національна буржуазія, а також інтелігенція, як правило, ставали на чолі боротьби за зміни в країнах Сходу.

Посилання на основну публікацію