Смерть Аякса Теламоніда

Коли закінчилися влаштовані на честь Ахілла похоронні гри, золоті, спрацьовані Гефестом, обладунки Фетіда побажала віддати тому з героїв, хто надав більше послуг її синові і хто всіх достойніше у війську. Претендентами оголосили себе Аякс і Одіссей: вони винесли з поля битви тіло Ахілла, обидва, по смерті Ахілла, були першими у війську: один – по розуму та спритності ділом і словом, інший – по велетенської силі і мужності. Ахейці боялися самі вирішити спір між такими знаменитими героями і, не бажаючи образити ні того ні іншого, зважилися за порадою мудрого Нестора в судді обрати полонених троянців, що знаходилися в стані; троянці ж вирішили цю суперечку на користь Одіссея. Але Атріди тут вчинили нечесно: заздрячи великому Теламонідом, вони невірно порахували голоси – в цьому підозрювало їх військо, бажаю, щоб нагорода дісталася Аяксу; підозрював і сам Аякс. Гнівний, віддалився герой в свій намет; тут оволоділа ним така туга, що вночі вибіг він з намету і, в гніві на Атридов і на інших ахейців, з мечем у руці вирішив помститися винуватцям своєї ганьби. Але як він увійшов до шатер Атридов, Афіна затьмарила розум його; в божевіллі кинувся Аякс на стада і вразив безліч биків, уявляючи, що вражає Атридов та інших ахейців.

Вже давно гневалась Афіна на Аякса. Коли, вирушаючи під Трою, прощався герой з батьком своїм, то Теламон, сам восходивший колись на троянські стіни, вмовляв сина рятувати мужньо і ніколи не забувати богів; але юний герой, понадіємося на свою могутню силу, в шаленому захопленні сказав батькові: за допомогою богів і слабкий може здобути перемогу, я ж славу хочу придбати без допомоги їх. Згодом, коли в битві під стінами Трої Афіна обіцяла Аяксу свою допомогу, гордо відкинув він її і сказав: “Богиня, будь помічницею ахейцам; там, де я стою зі своєю дружиною, ворог не проб’є собі дороги”. За таку гордовитість і впертість Афіна хотіла покарати перш настільки доблесного героя, щоб навчився він бути скромнішим, і ось, з її допомогою, Атріди підмінили жереб Аякса і позбавили його вищої нагороди. І тут потьмарила богиня розум його.

Довго віддавався шалений Аякс винищенню стад; нарешті взяв він безліч овець і биків, прийнятих ним за Одіссея, Атридов та інших змовилися проти нього вождів, і з торжеством погнав їх в свій намет. Там прив’язав він їх, став бичувати і душити; радів їх страждань. Коли ж потроху став він приходити до тями і побачив у своєму наметі купи убитого худоби, застогнав він, вдарив себе в голову і схопив себе за волосся, в німому відчаї сіл між трупами убитих тварин. Текмесса, улюблена його полонянка, дочка фрігійського царя, яка народила Аяксу сина Еврісака, була свідком шаленства героя; онімів від скорботи, у відчаї, стояла вона біля нього і не наважувалася перервати його важкої думи. Раптом схопився Аякс і зі страшними погрозами став вимагати від Текмесса, щоб відкрила вона йому, що сталося. У страху, все відкрила Текмесса. І знову став стогнати і зітхати Аякс, і знову занурився він у тяжких роздумах: як ніби розмірковував про страшний свій вчинок.

Посилання на основну публікацію