Слов’яни в епоху Хрестових походів

Слов’янський світ в епоху Хрестових походів

Слов’янський світ в епоху хрестових походів перебував у наступному положенні. Русь в середині, XI ст. розділилася на окремі князівства, а в середині XIII в. підпала під монгольське іго. Болгарія до кінця XII в. була простою візантійської провінцією, так само як і сусідня з нею Сербія. Польща розпалася на уділи в середині XII століття і залишалася в такому вигляді до початку XIV. Хорватія була завойована угорцями ще незабаром після першого хрестового походу. Чехія до початку XIII в. теж була державою дуже слабким. Таким чином, в епоху хрестових походів слов’янські країни були здебільшого або роздроблені на дрібні князівства, або перебували під чужим пануванням. Ось чому слов’янські народи не грали ролі в хрестових походах, які таким чином були лише підприємством романо-германського світу. З іншого боку, ослаблення слов’янського світу в XII – XIII ст. допомогло німецькому племені підпорядкувати собі досить значну територію зі слов’янським населенням.

Германізація західних слов’ян

Боротьба німців із західними слов’янами почалася ще при Карлі Великому, але справжні завойовницькі походи проти слов’ян зроблені були лише німцями при Саксонської династії. Правда, польський король Болеслав Хоробрий, користуючись тимчасовим затишшям в німецькому наступальному русі на схід, поширив свою владу над полабськими слов’янами, але потім поляки виявилися не в змозі усталитися в країні між Одером і Ельбою. Так йшло справу до часів Гогенштауфенов, коли німецький «натиск на схід» (Drang nach Osten) знову посилився. У середині XII в. один з німецьких князів, Альбрехт Ведмідь, поклав даний підставу німецькому маркграфств Бранденбурзькому, зробившись безпосереднім васалом імператора, завоювавши країну слов’янських лютичей, закликавши в неї колоністів і заснувавши в ній Берлін. Наступники його ще більш розширили свої володіння на рахунок сусідніх слов’ян. Суперник Фрідріха Барбаросси, Генріх Лев, в той же самий час підпорядкував своєї влади слов’ян поморських, які лише тоді і прийняли християнство. Рухаючись на схід, німці звичайно винищували населення займалися областей або його витісняли, якщо тільки вона добровільно їм не підпорядковувалося і не засвоювало німецької культури (як це робили дрібні слов’янські князі). Мало-помалу вся країна між Ельбою і Одером колонізувалася німцями [1], яких залучали сюди кращі умови життя на нових місцях. Взагалі німецька колонізація посилилася в епоху міжцарів’я, коли кулачне право змушувало багатьох шукати більш безпечною і спокійного життя поза Німеччини. До цього ж часу відноситься і еміграція німців у чеські та польські города.Вообще у слов’ян в середні віки міський побут був мало розвинений, і німці були серед них представниками, міської культури.

Чехія в XII столітті

Завоювання полабських і поморських слов’ян німцями дуже полегшувалося равнинностью їхньої країни. Незалежність чехів, навпаки, охороняли гори, що оточують їх країну. Але Чехія все-таки продовжувала залишатися в васальних відносинах до німецької імперії і приймати в себе переселенців з Німеччини. Спори за імператорську корону в кінці XII і початку XIII в. дозволили чеському князю Оттокару I поставити свою державу в краще положення по відношенню до Німеччини, і він же остаточно прийняв королівський титул (близько 1200 р), при чому придушив повстання удільних князів. Його онук, Оттокар II (1253-1278), був сучасником великого міжцарів’я в Німеччині, яким і скористався для збільшення своїх володінь Австрією, Штирією, Каринтією і вкрай. Йому навіть пропонували імператорську корону, від якої він, однак, відмовився. Рудольф Габсбургський забрав у нього названі землі, але зате син Оттокара II, Вацлав II, збільшив володіння свого будинку на сході, зробившись сам королем польським (1300), а своєму синові доставивши і корону угорську (1301), так що його син Вацлав III вже носив одночасно три корони: чеську, польську та угорську. Але цей государ скоро помер (1306), і з ним припинилася династія Пржемисловічей. Отже, Чехія в XIII столітті користувалася великим могутністю серед найближчих сусідів. Таке міжнародне становище Чехії було наслідком совершавшегося в ній внутрішнього розвитку. Успіхам чехів багато сприяли колоністи з Німеччини, та й самі королі ревно допомагали поширенню в країні німецької культури.

Володіння німецьких орденів

Німецька культура в епоху хрестових походів поширилася і по південному узбережжю Балтійського моря. Тут серед фінського племені естів і литовських племен латишів і прусів, колишніх ще язичниками, на початку XIII в. утвердилися два німецьких духовно-лицарських ордена – у латишів і естів мечоносці близько 1200 р, а у прусів – тевтони близько 1225 [2]. В обох орденських володіннях германізація місцевого населення була слабшою, ніж між Одером і Віслою. Особливо мало було німців у володінні ордена мечоносців, де тубільне населення і досі зберегло свою споконвічну народність. Поява тевтонів на нижній течії Вісли мало велике значення в історії Польщі. Пруси жили у безпосередньому сусідстві з поляками, і вже Болеслав Хоробрий проникав у їх землю. Тепер завоюванням цій області зайнялися німецькі лицарі, які потім стали небезпечними і для самої Польщі.

Посилання на основну публікацію