Шумерські міста-держави

Близько середини IV тисячоліття до н. е. в Південному Дворіччі з’являються перші політичні структури у формі міст-держав. Прикладом їх служить Урук. Громадським і господарським центром Урука був храм на честь Ана, а жерці храму виконували функції управителів на чолі з верховним жерцем, главою протодержави.

У IV тис. до н. е. Урук був найбільшим містом регіону, займаючи площу приблизно 7,5 кв. км., третина якої була під містом, третина займала пальмовий гай, а на решті площі розташовувалися цегляні кар’єри. Обжита територія Урука становила 45 га. У районі міста знаходилося 120 різних поселень, що свідчило про стрімке зростання населення.
У Уруці розташовувалося кілька храмових комплексів, а самі храми відрізнялися значними розмірами. Шумери були чудовими будівельниками, хоча їм не вистачало каменю та дерева. Для захисту від впливу води вони облицьовували будівлі. Робили довгі глиняні конуси, обпалювали їх, фарбували в червоний, білий або чорний кольори, а потім вдавлювали в глиняні стіни, утворюючи барвисті мозаїчні панно з візерунками, що імітують плетінку. Подібним чином був прикрашений червоний будинок Урука – місце народних зборів та засідань ради старійшин.

Величезним досягненням Урукського періоду було створення цілої системи магістральних каналів у поєднанні з продуманою агротехнікою, на якій базувалося регулярне зрошення полів.

У міських центрах набирало силу ремесло, спеціалізація якого стрімко розвивалося. З’явилися будівельники, металурги, гравіровщики, ковалі. Ювелірна справа виділилася в особливе спеціалізоване виробництво. Крім різних прикрас виготовляли культові фігурки і амулети у вигляді різноманітних тварин: биків, овець, левів, птахів. Переступивши поріг бронзового століття, шумери відродили виробництво кам’яних судин, які в руках талановитих безіменних майстрів ставали справжніми витворами мистецтва.
Своїх покладів металевих руд в Месопотамії не було. Уже в першій половині III тис. до н. е. шумери стали привозити золото, срібло, мідь, свинець з інших областей. Йшла жвава міжнародна торгівля у вигляді бартерних угод або обмінів дарами. В обмін на шерсть, тканини, зерно, фініки і рибу вони отримували також дерево і камінь. Можливо, відбувалася і справжня торгівля, яку вели торгові агенти.

Крім Урука треба назвати шумерські міста Кіш, Ур, Лагаш, Ереду, Ларса, Умма, Шуруппак, Іссин, Ніппур.

Місто-держава – це самоврядне місто з прилеглою до нього територією. Зазвичай кожне таке місто мало свій храмовий комплекс у вигляді високої ступінчастої вежі зиккурата, палац правителя і глинобитні житлові споруди. Міста Шумери будувалися на пагорбах і були оточені стінами. Вони ділилися на окремі селища, із з’єднання яких і з’явилися ці міста. У центрі кожного селища знаходився храм місцевого бога. Бог головного селища вважався паном всього міста. У кожному з таких міст-держав жило приблизно 40-50 тис. осіб.

Ранні протодержави

Дворіччя були знайомі з досить складним іригаційним господарством, яке підтримувалося в робочому стані зусиллями всього населення на чолі з жерцями. Храм, збудований з обпаленої цегли, був не тільки найбільшою спорудою і монументальним центром, але водночас і суспільним складом, і коморою, де розміщувалися всі запаси, все суспільне надбання колективу, в який вже включалася і деяка кількість полонених іноземців, що використовувалися для обслуговування поточних потреб храму. Храм був також центром ремісничого виробництва, включаючи і металургію бронзи.

Близько 3000-2900 рр. до н. е. храмові господарства стають настільки складними і обширними, що знадобився облік їх господарської діяльності. У зв’язку з цим зароджується писемність.

Спочатку писемніть в Нижній Месопотамії виникла як система об’ємних фішок або малюнків. Малювали на пластичних плитках з глини кінцем очеретяної палички. Кожен знак-малюнок позначав або сам зображений предмет, або будь-яке поняття, що пов’язують з цим предметом. Наприклад, небосхил, закреслення штрихами, означав «ніч» і тим самим також «чорний», «темний», «хворий», «хвороба», «темрява» і т. . Знак ноги означав «йти», «ходити», «стояти», «приносити» і т. д.

Граматичні форми слів не виражалися, та це було і не потрібно, так як звичайно в документ заносилися тільки цифри і знаки обчислюваних об’єктів. Правда, складніше було передавати імена одержувачів предметів, але й тут на перших порах можна було обійтися найменуванням їх професій: горн позначав мідника, гора (як знак чужої країни) – раба, тераса (може бути, рід трибуни) – вождя- жерця і т. п. Скоро стали вдаватися до ребусів. Ребусним способом писали цілі слова, якщо відповідне поняття важко було передати малюнком.

Писемність була, незважаючи на свою громіздкість, абсолютно тотожною на півдні і на півночі Нижньої Месопотамії. Мабуть, вона була створена в одному центрі, досить авторитетному, щоб тамтешній винахід був запозичений різними номовими громадами Нижньої Месопотамії, хоча між ними не було ні економічної, ні політичної єдності і їх магістральні канали були відокремлені один від одного смугами пустелі.

Можливо, таким центром, було місто Ніппур, розташований між півднем і північчю ніжньоєвфратської рівнини. Тут знаходився храм бога Енліля, якому поклонялися всі «чорноголові», хоча кожен ном мав і власну міфологію і пантеон. Ймовірно, тут був колись ритуальний центр шумерського племінного союзу ще в додержавні період. Політичним центром Ниппур не був ніколи, але важливим культовим центром він залишався довго.

Минуло не менше 400 років, поки писемність з системи чисто нагадувальних знаків перетворилося на впорядковану систему передачі інформації в часі і на відстані. Це сталося близько 2400 р. до н. е. Перші шумерські записи фіксували не історичні події або віхи біографій правителів, а просто дані господарської звітності. Спочатку писали зверху вниз, стовпцями, у вигляді вертикальних колонок, потім горизонтальними рядками, що значно прискорило процес писемності.

Клинопис, яким користувалися шумери, містила близько 800 знаків, кожен з яких зображував слово або склад. Запам’ятати їх було важко, проте клинопис був сприйнятий багатьма сусідами шумерів для письма на їх, зовсім інших по строю мовами. Клинопис, який створили стародавні шумери, називають латиницею Стародавнього Сходу.

У першій половині III тис. до н. е. в Шумері склалося кілька політичних центрів. Для правителів держав Месопотамії в написах того часу зустрічаються два різних титулу лугаль і енсі. Лугаль це ні від кого не залежний глава міста-держави, велика людина, як шумери зазвичай називали царів. Енсі це правитель міста-держави, який визнав над собою владу якогось іншого політичного центру. Такий правитель лише виконував роль верховного жерця у своєму місті, а політична влада перебувала в руках у лугаля, якому енсі підкорявся. Проте жоден лугаль не був царем над усіма іншими містами Дворіччя.

Правителі міст-держав, як і в більш давній період, вели запеклу боротьбу між собою за посилення і зміцнення своєї влади, розширення і поширення її за рахунок сусідів. Військо правителів міст-держав на ранньому етапі зазвичай складалося з невеликого загону тяжкоозброєних воїнів. Допоміжною силою були примітивні колісниці на суцільних колесах, запряжені, мабуть, онаграми або ослами і пристосовані для метання дротиків.

Спочатку, в XXVIII-XXVII ст. до н. е., успіх був на боці Кіша, правителі якого першими прийняли титул лугаля, прагнучи тим самим підкреслити свою першість серед інших. Потім піднісся Урук, ім’я правителя якого, Гільгамеша, згодом увійшло в легенду і опинилося в центрі шумерського епосу. Урук при Гільгамеші підпорядкував собі, хоча і ще дуже неміцно, ряд сусідів – Лагаш, Ніппур та ін.

У XXV ст. верховенства і титулу лугаля домоглися правителі Ура, чиї царські гробниці, розкопані англійським археологом Л. Вуллі, були наповнені багатими прикрасами, коштовностями, возами і десятками сопогребенних, покликаних супроводжувати на той світ повелителя.

На рубежі XX-XXI ст. на авансцену шумерської історії вийшов Лагаш. Спочатку його правитель Еанатум приєднав ряд сусідніх центрів – Кіш, Урук, Ларсу та ін., що призвело до посилення його військової і політичної могутності. Але внутрішнє становище Лагаша не було міцним. Більше половини всієї землі було власністю правителя і його сім’ї. Погіршилося становище общинників, які були в боргах у знаті. Зросли побори, пов’язані зі зростанням державного апарату.

При Лугальанду політика подальшої централізації влади і пов’язаних з цим зловживань викликала різке невдоволення населення. В результаті повстання – чи не першого з зафіксованих історією – Лугальанда був позбавлений влади, а до влади прийшов Уруінімгіна, який провів ряд реформ, сутність яких зводилася до відновлення порушеної норми, скасування або зменшення поборів з населення, збільшенню видач працівникам храму.

Мабуть, ці вимушені реформи сприяли ослабленню централізованої адміністрації Лагаша, що незабаром і призвело до завоювання його удачливим правителем Умми Лугальзагеси в 2312 до н. е., який створив об’єднану Шумерську державу, правда, що проіснувала всього 25 років. Вона була лише конфедерацією міст-держав (номів), яку Лугальзагеси очолив у якості верховного жерця.

Потім пішли дві спроби створення об’єднаної держави Месопотамії при Саргон аккадски і при III династії Ура. Цей процес зайняв 313 років.
Про Саргона (Шаррума-кен), ім’я якого перекладається як «цар правдивий», відомо наступний переказ. Підкидьок, вихований у родині водоноса, він став особистою слугою лугаля міста Кіша, а потім підніс нікому не відоме місто Аккад, створивши там власне царство. Саргон Стародавній – талановитий полководець і державний діяч.

Об’єднавши Аккад і Шумер, Саргон прийнявся зміцнювати державну владу. При ньому посада енсі перетворилася на спадкову, і це стало нормою. Була створена єдина іригаційна система, яка регулювалася в загальнодержавному масштабі. Крім того, вперше у світовій історії було створено постійне професійне військо.

Армія об’єднаного Дворіччя налічувала 5400 чоловік. Воїни-професіонали були розселені навколо міста Аккакда і повністю залежали від царя, підкоряючись тільки йому. Особливо велике значення надавалося лучникам – більш динамічному і оперативному воїнству, ніж списники і щитоносці.

Спираючись на таку армію, Саргон і його наступники домоглися успіхів і в зовнішній політиці, підкоривши Сирію та Кілікію.

При Саргоні затверджується деспотична форма правління. Підсумком 55-річного правління Саргона (2316-2261 рр. до н. е.) було об’єднання під владою одного правителя всієї Месопотамії і створення найбільшої на ті часи в Передній Азії держави з центром у Аккаді. Онук правителя нарам-суен (2236-2200 рр. до н. е.) відкинув старий традиційний титул і став називати себе царем чотирьох сторін світу. Саме тоді Аккадська держава досягла свого апогею.

Нарам-суен вжив заходи, які зміцнили його деспотичну владу. Замість колишніх спадкових «енсі» з числа аристократії він посадив у ряді міст своїх синів, представників царської бюрократії, і звів «енсі» до положення чиновників. Опора на жрецтво стала провідною лінією його внутрішньої політики. Він і його сини-намісники зводять храми, члени царської сім’ї входять до складу храмового персоналу, жерцям даються численні пільги. У відповідь жрецтво визнало Нарам-Суена «богом Аккада».

Однак в об’єднаній державі зростало невдоволення існуючими порядками. Гірські племена кутіїв розгромили Аккадське царство. Шумерські міста прагнули знайти колишню незалежність. Загарбники-кутії воліли перебувати в межах своєї країни, керуючи Месопотамією за допомогою намісників і воєначальників із середовища шумерів і аккадців.
Одним з таких намісників, який, можливо, здійснював владу над усім Шумером, був «енсі» Лагаша гуде, що правив близько 20 років у другій половині XXII ст. до н. е. Збереглися його скульптурні зображення, будівельні та присвятні написи, ритуальні гімни та пісні, з яких випливає, що в часи Гудеа в Лагаші будувалися численні храми на честь місцевих і загальношумерських богів, відновлювалися іригаційні споруди, при цьому на будівництві часто використовувалася праця рабів-чужинців.

Посилання на основну публікацію