Шлях Католицької церкви до вершини могутності

Незважаючи на те, що католики розглядають історію своєї церкви від I століття, фактично її життя як окремої самостійної релігійної організації починається після церковного розколу 1054 року, коли вона відокремилася від Східної церкви.

Становлення католицької церкви
Католицька церква об’єднувала всі землі західної Європи і, починаючи з 1123 року народження, поступово зміцнювала свої позиції в державному управлінні. Саме з 1123 року в Римі почали проводитися регулярні Вселенські собори, на яких вирішувалися не тільки питання, пов’язані з духовним життям, але й поступово здійснювалося проникнення папської влади у світське життя держав.

Слід віддати належне і представникам дрібного духовенства, які шляхом маніпуляцій і залякувань, зуміли перетворити народ, в тому числі і правителів, на слухняний інструмент для втілення задумів Ватикану. У період раннього Середньовіччя в суспільство сприймає церкву як єдиний шлях до порятунку і беззаперечно виконує всі її вказівки.

Католицизм у свою чергу ще більше підсилює страх народу перед богом: священики домоглися того, що віруючі почали відчувати себе нікчемними істотами, які повністю залежать від римської церкви.

Католицької церкви було мало просто поклоніння народу, римські папи хотіли багатства. Їх не задовольняло вже наявне майно в Європі і регулярні десятини від віруючих. Своїми багатствами заманливо вабив до себе Схід.

Зміцнення своєї могутності: безчинства понтифіків
У 1095 році Папа Римський Урбан II почав закликати істинних віруючих захищати святі місця від нечестивців, обіцяючи їм за це місце в раю. Природно бажаючих знайшлося багато. З цього моменту і почалася епоха великих Хрестових походів. Католицька церква насправді керує не духовними спонуканнями, а метою наживи та привласнення собі нових територій, а значить нових джерел доходу.

Хрестові походи залишили кривавий слід в історії і спровокували конфлікт між християнством та ісламом, відгомони якого відчуваються і в наш час. У той час як на Сході велися непреривавшуюся військові дії, римський понтифікат не забував про боротьбу Католицької церкви з єретиками і зрадниками в Європі.

Папою Інокентієм III в 1215 році була заснована священна Інквізиція, яка остаточно закріплює могутність церкви. Майно єретиків духовенство ділить навпіл зі світською владою, таким чином, провокуючи її інтерес в духовних переслідуваннях.

Для більш плідної роботи Інквізиції, Інокентій III створює ряд чернечих орденів, а щоб вони не привласнювали одноосібно всі доходи, одержувані від інквізиційного процесу, пов’язує їх обітницею бідності. Відчувши повноту влади, понтифіки піднімали податки на землю, зобов’язували монархів підкорятися своїй волі, поступово відбирали у феодалів земельні наділи.

Доходило до абсурду: королі не мали право вести переговори без участі представників католицької церкви. Могутність римської церкви не мало меж.

Монархи беззаперечно їй підпорядковувалися. Однак у період пізнього Середньовіччя, коли в народних масах почали зароджуватися перші опозиційні релігійні рухи, деякі правителі поступово почали припиняти вплив Ватикану. Це стало першим дзвінком для Ватикану, який попереджає про те, що край могутності не за горами.

Посилання на основну публікацію