Що вивчає соціологія?

Соціологією називають науку, яка досліджує пристрій людського суспільства. Ще в давні часи філософи помітили, що суспільство являє собою складний механізм, який діє за своїми, лише йому властивим законам. Вони відрізняються від законів, що існують у природі.
Поведінка кожної людини залежить від ситуації, в якій він знаходиться. Якщо він самотній, то його поведінка, потреби і цілі підкоряються законам особистості.
Поведінка великих мас людей підпорядковується іншим законам. Воно визначається насамперед не конкретними потребами, а спільністю становища і виконуваними обов’язками. Кожна людина займає в колективі чітко визначене місце, володіє власним соціальним статусом.
Соціологія вивчає взаємини окремих статусів, з яких складається громадська структура суспільства, і діяльність всього суспільства в цілому.
Вона грунтується на трьох фундаментальних поняттях – соціальна структура, соціальний склад і соціальна стратифікація. Визначення даних понять дозволяє з’ясувати своєрідність розвитку даного суспільства і проаналізувати аспекти соціального життя. Тому соціологи займаються соціальним розшаруванням населення, причинами виникнення бідності та нерівності. Вони визначають специфіку соціальних переміщень людей з однієї групи в іншу.
Як наука соціологія з’явилася порівняно недавно, всього двісті років тому. Назва «соціологія» придумав німецький вчений Огюст Конт (1798-1857), він вважав, що її роль у суспільстві неймовірно велика. Вона покликана відкривати універсальні закони розвитку і функціонування суспільства.
Конт визначив також предмет і методи соціології. Основними інструментами соціолога є спостереження, експеримент, порівняння та історичний метод. Описуючи з їх допомогою суспільство, соціологи не повинні бути упередженими і приймати в розрахунок власні судження. Тому встановлений Контом підхід був названий позитивізмом (від лат. Positivus – стверджує, тобто ґрунтується на конкретних фактах, а не на суб’єктивних висновках).
Свій внесок у методичний інструментарій соціології внесли як попередники, так і наступники Конта. Соціальні філософи античності, насамперед Платон і Аристотель, визначили закони розвитку суспільства і задумалися про його будову. Вони виділили різні класи, створивши теорію стратифікації, тобто поділу суспільства на групи людей.
Поведінка людей у ​​суспільстві та роль правителя проаналізував Н. Макіавеллі (1469-1527). Він вперше показав, що правитель повинен знати закони поведінки людей, і визначив, що кожній соціальною групою рухають свої закони.
Наступний крок зробив Томас Гоббс, який показав, що будь-яке суспільство спирається на систему домовленостей, існуючих між складовими його групами, Гоббс вперше виділив три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Його теорія стала основою вчення про громадянське суспільство.
К. Маркс (1818-1883) став автором теорії соціального конфлікту і закону аномалії. Е. Дюркгейм (1858-1917) запропонував вивчати соціальні факти як основу поведінки людини в суспільстві. Третій вчений того часу, М. Вебер (1864-1920), звернувся до специфіки прояву особистості і обгрунтував теорію соціальної дії. Вебер встановив, що поведінка суспільства є результатом дії тих мотивів, які рухають кожним із його членів. Звідси і напрям діяльності соціолога не на весь колектив, а на окрему особистість. Статистика та вивчення особистості – ось дві складові, на основі яких соціологи будують свої висновки і узагальнення. Саме ідеї Вебера стали центральними в сучасній соціології, тим фундаментом, на який вона спирається.

Посилання на основну публікацію